Кульбаби – це невеликі, але чарівні квіти, які розцвітають весною і сонячно розкидаються на нашій планеті. Ці дрібні квіти мають дивовижну здатність розцвітати навіть там, де інші рослини відмовляються. Їхні яскраві жовті квіти нагадують сонце, яке сяє на землі під час весняного розквіту природи. Кульбаба завжди була символом простоти та невгасимої краси природи, нагадуючи нам про прекрасне в найменших деталях світу.  

Вони сьогодні розкажуть історію яка сталася одного весняного дня, коли яскраво світило сонце. 

Ці кульбаби росли на території великої лікарні. Їхні пелюстки були відлиті відблисками ранкового сонця, що робило їх ще більш витонченими та сповненими енергії. Вони стояли там, немов мовчазні спостерігачі. Їхні довгі стебла вигнуті під вагою чудових квітів, які надихали тих, хто їх бачив, на думки про життя і його незворушну красу. 

Щодня, коли пацієнти та відвідувачі лікарні проходили повз ці кульбаби, яскраві барви цих квітів приносили трошки радості та оптимізму. Вони нагадували всім, хто мав щасливий шанс зупинитися і подивитися на них, про важливість життя та про той факт, що навіть у найсіріший день може зійти сонце і принести новий початок. Кульбаби на території лікарні стали символом надії та нагадували всім, що навіть у найважчі моменти існує краса в цьому світі, вартість якої важко переоцінити. 

Цього разу кульбаби приділили особливу увагу хлопчику, який самотньо сидів на старій дерев'яній лаві на території лікарні. У руках якого була стара книга казок, обгорнута обкладинкою яка стерлась від часу, це вказувало на те, що цю книгу читало багато людей. 

Хлопчик захоплено читав цікаву легенду про фей та піратів, які вступали в неймовірні пригоди на далеких морях. Кожне слово казки оживало в його уяві. Він глибоко занурився у світ словесних пригод, читаючи її в голос, а кульбаби, стали слухачами цієї його оповіді. Він висловлював слова казок з такою емоційністю, що кожна фраза набувала життя, малюючи в уяві слухачів неймовірні образи та пригоди. Хоча хлопчика і переривав кашель, він не втрачав свого захоплення, поглиблюючись у світ фантастичних історій та феєричних пригод.  Він підносив голос, коли описував героїв, і збільшував напругу, коли надходив до найнапруженіших моментів сюжету. Його очі віддзеркалювали внутрішні емоції та величезну пристрасть до казок. 

Кожен кашель хлопчика став своєрідним сигналом боротьби з тим, що йому заважало. Той кашель, витягнутий із його грудей, викликав співчуття яке розносилося повітрям. Попри фізичні труднощі своєї хвороби, він продовжував читати, даруючи собі та кульбабам надзвичайну подорож у світ мрій та фантазій. Його голос був несхожим на жоден інший, він був голосом сили та духу, який глибоко зворушував кожного, хто його чув. 

Кульбаби ретельно оглянули хлопчика і помітили, що на його голові відсутнє волосся. Цу свідчило про те, що він проходив складний шлях лікування так само, як і у цій казці. Його синяки під зеленими очима свідчили, про сильну біль яка заважла йому спати. Його шкіра була настільки бліда, що аж видно було сині вени, які простягалися під нею. 

З правої руки хлопчика торгала трубка, підключена до крапельниці, яка надавала йому необхідні ліки та життєво важливі речовини, що зміцнювали його. Кульбаби, які слухали його оповідь, відчували величезне захоплення та повагу до цього хлопчика, який не дивлячись ні на що, зберігав свою мрію та віру у краще майбутнє. 

Через декілька хвилин, коли хлопчик прочитав вже половину книги, до нього підійшла медсестр. Вона подолала відстань між хлопчиком і собою з обережністю і теплотою в очах, розуміючи, як важливо для нього було читати цю казку. Її голос був ніжним і спокійним, коли вона повідомила хлопчика, що вже час піти на терапію, хоча кульбаби так і не зрозуміли, на яку саме. 

Хлопчик дбайливо відклав книгу та встав з лави, уповільнюючи свої рухи через слабкість від хвороби. Він розумів, що медичні процедури важливі для його одужання, і вони є невідчужною частиною його дня. Кожен його крок був обережним, він тримався за крапильницю яка посала рухатися разом з ним. А мелсестра з іншого боку тримала його по під руку, щоб хлопчику не було важко. Вони повільно пішли в сторону входу лікарні та зайшли всередину, позбавлючи себе теплого сонця замінюючи його на запах ліків.

А кульбаби, які зненацька були позбавлені можливості слухати його оповідь, були готові долучитися до наступного розділу цієї незвичайної історії, яка розгортається на території лікарні. Вони стояли там, граючи своїми жовтими квітами на весняному вітрі, неначе чекаючи його повернення, готові сповнити його оточення надією та красою. Вони залишилися сповнені надії, що він дочитає казку, тому, вони чекатимуть на його повернення, готові подарувати йому свою ніжну підтримку і натхнення для подолання перешкод.