Ромашки – це добре відомі, але прості квіти. Вони ростуть повсюди, прикрашаючи своєю яскравістю. Їх можна побачити на кожному кроці, білі пелюстки вишукано контрастують зі синім небом.

Ромашки знають багато історій, і сьогодні вони хочуть розповісти вам одну із них.

Це сталося одного весняного дня. Ці маленькі ромашки, росли на подвір'ї дитячого садка, де панувала веселість і невпинна дитяча енергія.

Тут завжди було весело. Багато дітей бігали навколо, перетворюючи подвір'я на місце весняної казки. Радісний сміх та дитячі гамірні розмови заповнювали повітря навколо. Кожен момент тут був наповнений дитячими радощами та пригодами.

Ромашки завжди спостерігали за ними, бачачи, як діти з радістю танцювали серед них, влаштовуючи свої ігри та розваги. Вони були свідками найщасливіших моментів дитинства.

Тут всі були щасливі. Всі, окрім одного маленького хлопчика.

Він завжди самотньо сидів на старій дерев'яній лаві, розташованій під величезною яблунею. Там, в тіні її гілок, він перетворював свої думки на кольорові малюнки.

Його густі, наче мереживо, чорні кучері зачіпали долоні, коли він зосереджено проходив пензликом по аркуші паперу. Та в цих блакитних очах грав смуток.

Він ніколи не грав разом з іншими дітьми. Йому здавалося, що вони грають в ігри, які він не розуміє. Ромашки теж не розуміли, але його, а не інших дітей.

Він завжди був сам. Його сум і творчість змішувалися на тій лаві, де він дивився на дитячі ігри, відокремлений від них. Хлопчик лишався після всіх, нерідко вже після заходу сонця, коли інші діти вже розходилися до своїх будинків. Саме тоді за ним приходили. Але це була не мама, не тато, навіть не бабуся чи дідусь, а няня.

Але одного дня, коли сонячні промені виблискували на білих пелюстках ромашок, вони побачили як за хлопчиком прийшов чоловік. Він був одягнений у чорний костюм, що виглядав так само таємничо, та білу сорочку. Його волосся було чорним та кучерявим, а очі, як струмені глибокого озера, зігрівали своєю теплотою.

Ромашки відчули здивування, коли хлопчик, мов під власним чарівним заклинанням, радісно усміхнувся та з невимовною радістю підбіг до того чоловіка. Його веселість відбивалася у рослинах, наче вони теж хотіли віддати своє щастя.

"Тато!" - крикнув хлопчик, його голос вибухнув радістю. Обіймаючи свого батька, хлопець поглядав на нього з відданою любов'ю.

Чоловік теж усміхнувся, його усмішка була відображенням не лише зовнішньої подібності, але й внутрішньої гармонії. Піднімаючи хлопця на руки, він обійняв його, ніби створюючи крила для душі свого маленького ангела.

Ромашки, спостерігали за ними. Вони стали свідками щасливого моменту зустрічі батька та сина.