Троянди – це ніжні та вишукані квіти, завжди здавалися втіленням елегантності. Коли люди обирають їх, найчастіше це робиться з надією вразити або показати свою прихильність. Для багатьох троянда – це не просто квітка, це спосіб висловити те, що важко висловити словами. Або вони просто не знають, які ще квіти можна подарувати замість них.

Сьогодні, вони розкажуть вам одну смутну історію.

Тоді, букет із двадцять одніє троянди, знайшов свою господиню. Віддзеркалюючи її внутрішню красу, ці квіти створювали враження ніби вони самі витікають з душі жінки. Її біловолосі локони разом з трояндами створювали неповторну картину.

Її усмішка, ледь торкалася до пелюсток. Ці троянди могли б бути відмінним подарунком для коханої людини. Але, таємниця призначення цього букету ще не розгадана.

Коли жінка, повернулася додому. Троянди, з їхніми витонченими пелюстками, побачили квартиру. Досить маленьку, однокімнатну. В ній точно не було більше однієї людини.

Білявка тримала букет ніби дорогоцінний скарб, оберігаючи його від будь-якої можливості втратити красу. І вона не випускала троянди з руки навіть тоді, коли почала знімати верхній одяг.

Злегка піднявши букет, вона веде його далі по квартирі. Тепер кожен крок відкривав новий куточок житла. Вони пройшли далі, відкриваючи перед собою стіл, на якому стояла кришталева ваза. Вона блищала, неначе чекала саме на ці квіти. Її прозорий блиск створював ефект дзеркала. Досить гарна, без візерунків, вона найкраще підкреслювала натуральну красу квітів.

Жінка з усмішкою наповнила вазу прохолодною водою, яка мала зберегти свіжість квітів, і обережно поставила квіти у неї. Знову же, її руки доторкались до пелюсток з неймовірною дбайливістю, наче вона віддавала своє серце кожній троянді. Тепер квіти стояли в вазі, як живі акценти в інтер'єрі.

Троянди стежили за жінкою. Вона поволі пройшла по квартирі, розміщуючи свої долоні на меблях, якби шукаючи опори в цьому незрозумілому світі.

Зірвавши маску усміхненої та щасливої, її обличчя перетворилося на море емоцій. Смуток, наче хмара, наповнила її, і кожен подих здавався важким, наче вона намагалась здолати якийсь невидимий вантаж. Жінка поволі пройшла повз дзеркало, яке безжально відображало її вразливість, і відвертості її виразу привернула увагу троянд.

Заклопотана своїми думками, жінка на деякий час зникла з поля зору троянд, але коли вона повернулась, у її руках блищав келих з червоним вином, наче краплина рубінової крові. Звільнивши його від легкого стискання пальців, вона помістила келих на стіл перед собою і сіла на протилежний край, створюючи таке враження, ніби вона готова розділити свою історію з цими спостерігачами.

Її погляд фіксувався на трояндах, наче вони були ключем до її душі. В ньому відбивалися мішані емоції - туга, розчарування, але й щось ніжне, як вітерець, що погладжує її обличчя. Троянди відчували, що вони стали свідками її загадкового перетворення, спостерігачами за грою внутрішніх сил.

Тихий шепіт вітру вносив у кімнату легкий аромат вина, коли жінка взяла келих у руку. Її пальці грали з вузликом на ніжці келиха, наче вона намагалась знайти відповідь на питання, яке прокручувалося у її думках. Поступово, вона приклавши келих до губ, питаючи, чи зможе він допомогти їй розгадати цю головоломку свого життя.

Троянди спостерігали, як вино повільно котилось по губах жінки, вони мріяли доторкнутись до її долонь, щоб поділитись з нею своєю власною енергією. Її погляд відбивав жагу знайти щось вже давно втрачене.

Ця жінка, яка раніше розцвітала як ніжний бутон троянди, тепер була наче в'яла пелюстка, яку торкнулися вітри. Троянди відчували її біль, ніби вони були чутливими серцями.

І так, вино поступово зникало в келиху, а троянди продовжували своє безмовне спостереження, поки жінка не заснула за цим столом. Вони зрозуміли, що вона самотня, її життя настільки сумне, що навіть букет квітів їй ніколи, ніхто не дарував.