Маки – це квіти, які вражають своєю неперевершеною красою та грайливою ніжністю. Їхні яскраво-червоні пелюстки виглядають, наче запалені вогні, що вигоряють на безкрайніх полях, створюючи надзвичайно чарівний видовищний пейзаж.  

Сьогодні маки розкажуть вам історію про одну дівчину. 

Вона була розумною, доброю та надзвичайно привабливою. Її кучеряве коричневе волосся створювало м'які хвилі, які ніжно обрамляли її обличчя. А блакитні очі сяяли, неначе глибоке лісове озеро в спокійний сонячний день. Вона була одягнена у вишивану сукню, на якій розцвітав витончений квітковий орнамент, який витягувався аж до її колін, додаючи її образу ще більше чарівності та жіночності. 

Вона раз в тиждень приходила до старої будівлі, яка виглядала, ніби час зупинився на її стінах, зберігаючи спогади минулих днів. Ця будівля мала старовинну архітектуру з витонченими вікнами та величними дверима. Ззаду цього будинку, росли стовбури яскравих червоних маків, які оберігали це місце від забуття і приносили в нього нотки життєвої свіжості та краси. 

Маки любили це місце, де вони серед інших квітів могли процвітати. Вони створювали незабутній видовищний ландшафт, у якому тиша та спокій панували над усім. Кожен їхній стовбур був мов магічним відгук минулого. 

Ця панянка, коли приходила, ніби вступала у світ мрій і спокою. Вона приносила з собою коричневий записник, в який вписувала свої думки та обережно клала його серед квітів, якими була оточена ця місцевість. Це було її ритуалом, що створював невидимий зв'язок між нею і природою, яка з неймовірною прихильністю приймала її обійми. 

Через кілька місяців, коли вже маки почали потрохи відцвітати, замість дівчинки на тому самому місці з'явилася її мати. Вона вийшла з тіні старої будівлі та почала ретельно обстежувати кожен куточок землі. Поки вона крокувала серед маків, сонце розкладало своє тепло на її обличчі, надаючи їй благородного вигляду. 

Здавалося, вона щось шукала, а коли вже віднайшла, вона присіла на землю та дістала з квітів коричневий записник дівчини. Мати розкрила його обкладинку і розпочала читати слова своєї доньки, що відбулися в цьому місці. У її очах з'явився сум і ніжність, коли вона відчула близькість своєї доньки через ті записи, які та залишила серед цих маків. 

Протягом читання, обличчя жінки освітлилось як сонце вранці, і в її блакитних очах засяяли сльози ніжності та ностальгії. Кожне слово в записнику її доньки звучало як мелодія дитинства, що поверталася до неї через ці рядки. Очікування і туга, які її охопили під час пошуку, тепер відступили, залишивши місце зворушливості.

У кінці, коли останню сторінку було прочитано, жінка впустила записник з рук, наче він став важким вантажем долі. Її сльози впали на сторінки, мов перлини на аркуші паперу, і вона відчула, що знову почула свою доньку поблизу. 

Маки, що стояли в німому спогляданні навколо, виглядали, наче придушені цією несамовитою звісткою. Їхні червоні пелюстки здавалися більш яскравими в порівнянні зі сльозами матері, які нещадно котились по її обличчю. Забуте спокоєм і тишею місце враз стало свідком важкого й болісного моменту. 

Та остання фраза, яку її донька залишила у записнику, стояла перед жінкою як знак трагічної реальності. "Мамо, пробач, але я так більше жити не можу" — слова, які перевернули її світ і залишили в серці тиху біль. 

Того ж дня маки вибухнули яскравим розмаїттям квітів, намагаючись відтворити у своєму величному розквіті кожне слово та емоцію, які збереглися в записнику. В їхніх висхідних пелюстках було відчуття трагедії, яке рознеслося на всю природу. 

Новина про самогубство дівчини, яка втопилася в озері, віддзеркалилася в маках як величезна втрата, і навіть природа здавалася відчувала тугу. Так як, ці квіти були тихими свідками її болю та внесли долю дівчини у свою вічну пам'ять.