Поки вогонь горить...
Ярина Михно
Вогонь душі очам не видно, Його відчує лиш душа, Якій відомо слово: зимно, І вираз: відстань - не межа. Бо через сотні кілометрів Він аж до серця дістає, І вже не треба грубих светрів, Коли цей вогник в світі є. І вже не треба чайник гріти, Поїти душу чебрецем, Щоб знов не дати захворіти, Продутій наскрізь вітерцем. Не треба дрова десь шукати, Щоб знов багаття розвести, В лісах життя густих блукати, Палити десь старі мости. Душі не треба вже одежі, Коли постукає зима, Не треба йти кудись за межі, Бо меж насправді і нема. Вогонь тепліший за зеніти, Із ним сплелися почуття, Його так хочеться любити, Любити все своє життя...
2022-01-01 23:20:00
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Дарина Дорогань
Неперевершено 😍😍😍
Відповісти
2022-01-01 23:31:50
1
Ярина Михно
@Дарина Дорогань Дякую
Відповісти
2022-01-02 09:26:31
Подобається
Інші вірші поета
Дарина Булінг Хто як не ти? ...
Інші поети
Фія
@sofiaaa_k
Cristina Zemba
@Cristina_Zemba
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4878
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2657