Поки вогонь горить...

Ярина Михно

Вогонь душі очам не видно, Його відчує лиш душа, Якій відомо слово: зимно, І вираз: відстань - не межа. Бо через сотні кілометрів Він аж до серця дістає, І вже не треба грубих светрів, Коли цей вогник в світі є. І вже не треба чайник гріти, Поїти душу чебрецем, Щоб знов не дати захворіти, Продутій наскрізь вітерцем. Не треба дрова десь шукати, Щоб знов багаття розвести, В лісах життя густих блукати, Палити десь старі мости. Душі не треба вже одежі, Коли постукає зима, Не треба йти кудись за межі, Бо меж насправді і нема. Вогонь тепліший за зеніти, Із ним сплелися почуття, Його так хочеться любити, Любити все своє життя...

2022-01-01 23:20:00

5

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Дарина Дорогань

Неперевершено 😍😍😍

Відповісти

2022-01-01 23:31:50

1

Ярина Михно

@Дарина Дорогань Дякую

Відповісти

2022-01-02 09:26:31

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

5038

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1242