Герої
Юлічка Наконечна
Ти бачив як ангели в небо летіли так так саме в небо а не навпаки від пострілів влади отак от відлетіли до Бога вкраїнські сини 😐 Сьогодні не в силі і сильні змовчати бо серце від Болі кричить коли на Майдані відспівують Сотню що вічність у славі до Бога летить "Матусі гордіться своїми синами бо душу і тіло зложили свої" Чи наші стяги не вдосталь побачили крові? Хіба наші предки хотіли такого життя? Ми варті того, щоб зростали у Мирі й Любові назад до ярма немає вороття. Настав час порвати усі ненависті кайдани. Кривава ялинка на жовто-блакитному тлі. Усіх українців з'єднали не тільки Майдани а й віра в життя і любов до своєї землі Бо нас не зламали ні голод ні війни й гармати!! Чому за Вкраїну доводиться нам умирати? Коли за для неї так хочеться віддано жить?!
2018-05-23 19:10:30
3
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Панк
Дуже круто написано😍😍😍👍! Але над віршовим розміром ще варто попрацювати😉
Відповісти
2018-05-25 15:22:36
1
Юлічка Наконечна
@ Панк дякую
Відповісти
2018-05-25 15:23:02
Подобається
Стренжер
🇺🇦❤️👍
Відповісти
2018-06-20 19:21:49
1
Інші категорії
Історичні Для підлітків Сумні вірші Гумористичні Ода Вірші до свят
Інші поети
مـاري
@X_Mari_X
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4615
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12090