Пам'ять
Ясний, світлий день укриється темрявою. Моя душа знайде спасіння у вічності. Моє тіло увіковічнюватиме пам'ятник. А земля на якій стоятиме пам'ятник укриється мохом та траурними квітами. Всі птахи, що любили весну, поникнуть восени. Усі морські хвилі метатимуться туди-сюди морськими просторами. Дощі та грози будуть йти шумно, не даючи заснути моїм ворогам. Мої друзі та близькі шукатимуть порятунку у спогадах про мене. Тільки сумуватиме воістину буде земля, небо та вітер. Вони спостерігали з народження до останньої хвилини життя. Вони бачили весь смуток, біль та сльози. Усі злети та падіння. Усі вони сумують по-своєму. А я знайду спокій, залишивши на землі увічнені частинки про себе. Щоб люди не забували, що колись цією землею ходив Я! Та людина, яка незважаючи на весь свій біль, невдачі, зчепивши зубами, Йшла здійснювати свої мрії! Той, хто хотів залишити та залишив увічнену пам'ять про себе.
2023-02-27 12:39:21
1
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2088
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11553