Вірші
Твоє сердце було розбите
Я знаю твоє серце було розбите.
І не один раз, а декілька,
Ти досі відчуваєш біль.
Я знаю рани гояться довго.
Знаю шрами будуть про себе нагадувати,
Більше не буде тієї дитячої наївності.
Все пройде і цей біль не є винятком.
Залишаться, тільки спогади та досвід,
Який не можливо купити чи забути.
Це було і буде частиною тебе та твого життя!
1
0
81
Підліток
Ніхто не знає, що він ховає у собі.
Миле личко розчулить розум кожного.
Його серце неодноразово було розбите.
Він досі наївний як дитина.
Вірить у чисте кохання.
Вірить вічні заходи сонця. По-дитячому вірить у доброту.
За усмішкою ховає сльози.
Його очі пронизують душу з середини.
Часом він любить самотність. Слухати сумну музику в навушниках у темряві.
Він часто плаче ночами.
Вдень усміхається яскравіше за сонце.
1
0
66
Порожнеча
Наче повсюду тиша.
Немає більше тих слів,
Які колись грали свою роль.
Більше немає потреби шукати спасіння,
Адже в душі така порожнеча!
Колись слова ядрили душу,
Колись рани боліли як від солі, Колись рахували дні за днем.
Були дні, коли брало за живе!
Нині залишилися просто спогади.
Тоді було все для всіх!
Зараз така порожнеча та самотність.
У душі так холодно та байдуже! Немає сум'яття і метушні,
Немає хвилювань та не впевненості. У собі та завтрашньому дні!
1
0
82
Були вечори
Були розмови до ранку.
В їхніх очах було видно іскри кохання,
Тоді на душі було так тепло та затишно.
Не було до та після, а тільки зараз!
Вона любила співати пісні, а він награвав на гітарі.
У них тоді нічого не було.
Були тільки вони удвох та незвіданість.
Ніхто із них не знав, що буде завтра!
Просто йшли хвилинні миті,
Коли душа була така щаслива та безтурботна.
Тоді було так легко на душі, як ніколи.
Але, раптом все стало сірим та пустим!
Стало холодно та порожньо!
Поступово і вогник згас.
Забули, про ті безтурботні вечори,
Забули, про ті розмови та пісні.
У кутку пилилася вже давним-давно гітара.
З часом і вони стали чужі один одному!
Все забулося, ніби й не було нічого.
Кожен із них уже вибрав свій шлях!
1
0
327
Вдова
Були жарти та пісні,
Були розмови до світанку.
Але в невдовзі і його не стало!
У свої девятнадцать років ховала.
Того, хто був підтримкою і надією.
Завжди приходив та виручав.
Коли йшов забрав усю весну та спів пташок.
Прохожі її прозвали вдовою.
Бо, та завжди була увібрана в усе чорне.
Хтось венив її у всіх гріхах називаючи Відьмою.
Деякі, намагалися виправдати кажучи, що таке життя.
Лиш вона знала, як було все насправді.
І забере з собою у могилу.
Всі таємниці та біль, що переживала на протязі всього життя!
1
0
355
О, романтик!
Його любов не знає перешкод,
Але існує лише на слуху.
Він так гарно любить говорити про кохання.
Щоразу залишає лише порізи на зап'ястях!
Начебто стає легко.
Але тільки на час і знову все по колу.
Як у старі часи,
Щось у грудях знову так болить.
Це поранене серце ще намагається боротися.
З його болючим его та марнослів'ям,
Яке згубно заводить у куток.
Страх бути самотньою,
Та страх відпустити все,
що було між ними було.
Їй заважали, тільки її теплі спогади,
Коли той ще не виявлял своєї гнилий сутність.
Коли так старанно грав роль щирого романтика!
А потім уже і гойдалки вже прийшли,
Але для неї вже було пізно!
І далі думала, що на якийсь час.
Нічим він їй нашкодити, не зможе.
Думала все буде по-старому як тоді,
Але вона ще не знала, що це була гра!
Він самого початку знав, як тиснути і куди.
Знав як зламати, як придушувати.
Він уміло маніпулював ніби, грав у ляльку Вуду.
Вона була не проти аби тільки не пішов.
На все заплющувала очі.
Навіть тоді, коли було неможливо!
До останнього вірила і сподівалася,
Що все повернеться як було раніше,
Але згодом ситуація лише погіршувалась.
Були моменти, коли хотіла все кинути та піти.
Він клявся, що все, що було це востаннє,
І таке не повториться.
На якийсь час все поверталося до початку.
А потім знову по колу!
І так щоразу.
Були дні, коли був добрий, але лише на якийсь час.
Минули роки віра та надія покинули її покалічене тіло.
Вона стала така стара та самотня.
Їй не було куди йти.
Адже вона не мала дома та сім'ї.
Залишилася вона та її романтик.
Він більше не вимовляє тих добрих слів.
Залишав лише синці та тримав в страху!
Постійні крики та приниження стали нормою,
Вона вже й не чекала розмов та розуміння.
Жила, щоби не опинитися на вулиці.
Адже всі рідні померли, а дітей у них і не було.
Після чергового скандалу той розгнівавши пішов.
Вона залишилася одна і вся побита.
Залишилась сама в холодному будинку.
Вмираючи лежачи на підлозі.
1
0
339
Шукати
Шукати порятунку, де його немає.
Бігти далеко, безоглядно,
Від лицемірства та брехні.
Бігти, туди, де чекають на тебе.
Де ніхто не засуджуватиме
та зневажатиме.
Шукати причину, щоб виправдати,
Усі перешкоди та падіння свої.
Шукати порятунок у собі.
Коли інші чекають на твоє падіння.
Боротися до кінця!
Коли інші занепали духом,
Іти, коли немає сил!
Прийняти те, що не можна змінити.
Не боятися будувати знову.
Прийняти себе та свої недоліки.
Не тікати від проблем, а вирішувати.
Жити так, як дозволяє совість!
І тоді з'явиться сміливість та сили почати нове життя.
З'явиться бажання прокидатися.
1
0
311
Пам'ять
Ясний, світлий день укриється темрявою.
Моя душа знайде спасіння у вічності.
Моє тіло увіковічнюватиме пам'ятник.
А земля на якій стоятиме пам'ятник укриється мохом та траурними квітами.
Всі птахи, що любили весну, поникнуть восени.
Усі морські хвилі метатимуться туди-сюди морськими просторами.
Дощі та грози будуть йти шумно, не даючи заснути моїм ворогам.
Мої друзі та близькі шукатимуть порятунку у спогадах про мене.
Тільки сумуватиме воістину буде земля, небо та вітер.
Вони спостерігали з народження до останньої хвилини життя.
Вони бачили весь смуток, біль та сльози.
Усі злети та падіння.
Усі вони сумують по-своєму.
А я знайду спокій, залишивши на землі увічнені частинки про себе.
Щоб люди не забували, що колись цією землею ходив Я!
Та людина, яка незважаючи на весь свій біль, невдачі, зчепивши зубами, Йшла здійснювати свої мрії!
Той, хто хотів залишити та залишив увічнену пам'ять про себе.
1
0
366
