Гра
Тим часом Клара з Лікою у вулиці яка належить вампірам які п'ють кров людей.
- Ліка хіба ти не померла?- запитала Клара
- Виявилося ні. Це все та гра. До того ми не знали правил, але тепер ми маємо її зіграти.
- Що ти маєш на увазі?
- Якщо ми не зіграємо гру, то ми всі помремо і Ніна також. Вона залежить від нас. І ще до речі я не вела ніякого щоденника.
- Тобто він створюється автоматично. В так само автоматично в ньому записують?- перепитала Клара.
- Так.
- Ходи до дому тут нас шукатимуть.
- Мама знала.
- Що?
- Мама знала що я не помру. Це було випробування для тебе. Яке вона допомогла тобі пройти.
- Ось тепер я знаю логічне пояснення тому що вона не плакала.
- Ну все дійсно пішли.
Клара і Ліка уже були вдома. Ніхто не був шокований. Всі вирішили, що Ліка буде ходити до школи. Клара пішла у клас фортепіано.
Замість її привичних нот були інші. Там ще лежали слова. Вона почала грати мелодію і співати до приспіву поки не прочитала повністю. Там писало:
Клара, Клара що ж ти наробила
Кларо, Кларо кого ж ти убила?
Клара, Клара ти ще жива?
Кларо, Кларо ти уже знаєш хто я?
Після тих слів вона сиділа ще годину там. Вона думала що означають ті слова. Що вона зробила? Кого вона вбила? Цього вона не розуміла. Клара зрозуміла лише те що коли дізнається хто почав ту гру то може померти. Вона так сиділа поки не подзвонив телефон. Це була Ніна.
- Алло. - сказала Клара.
- Давай зустрінемося.
Тут у кімнату заходить Джеймс.
- Чому я маю з тобою зустрічатися?
- Бажання!
- Тим більше. Я уже сказала що не збираюся брати на себе те чого не робила.
- Тоді може Джеймс? Чи Ліка? Чула вона жива.
- Що з тобою зробила ця гра?
- Наша школа при вході. Чекаю.
Ніна вибила.
- Що сталося? -запитав Джеймс.
- Гра почалася! Мені потрібна Ніна. Ти зі мною?
- Так.
- Ліка хіба ти не померла?- запитала Клара
- Виявилося ні. Це все та гра. До того ми не знали правил, але тепер ми маємо її зіграти.
- Що ти маєш на увазі?
- Якщо ми не зіграємо гру, то ми всі помремо і Ніна також. Вона залежить від нас. І ще до речі я не вела ніякого щоденника.
- Тобто він створюється автоматично. В так само автоматично в ньому записують?- перепитала Клара.
- Так.
- Ходи до дому тут нас шукатимуть.
- Мама знала.
- Що?
- Мама знала що я не помру. Це було випробування для тебе. Яке вона допомогла тобі пройти.
- Ось тепер я знаю логічне пояснення тому що вона не плакала.
- Ну все дійсно пішли.
Клара і Ліка уже були вдома. Ніхто не був шокований. Всі вирішили, що Ліка буде ходити до школи. Клара пішла у клас фортепіано.
Замість її привичних нот були інші. Там ще лежали слова. Вона почала грати мелодію і співати до приспіву поки не прочитала повністю. Там писало:
Клара, Клара що ж ти наробила
Кларо, Кларо кого ж ти убила?
Клара, Клара ти ще жива?
Кларо, Кларо ти уже знаєш хто я?
Після тих слів вона сиділа ще годину там. Вона думала що означають ті слова. Що вона зробила? Кого вона вбила? Цього вона не розуміла. Клара зрозуміла лише те що коли дізнається хто почав ту гру то може померти. Вона так сиділа поки не подзвонив телефон. Це була Ніна.
- Алло. - сказала Клара.
- Давай зустрінемося.
Тут у кімнату заходить Джеймс.
- Чому я маю з тобою зустрічатися?
- Бажання!
- Тим більше. Я уже сказала що не збираюся брати на себе те чого не робила.
- Тоді може Джеймс? Чи Ліка? Чула вона жива.
- Що з тобою зробила ця гра?
- Наша школа при вході. Чекаю.
Ніна вибила.
- Що сталося? -запитав Джеймс.
- Гра почалася! Мені потрібна Ніна. Ти зі мною?
- Так.
Коментарі