«Сьогодні я дізналася що я вампірів. І навіть моя сестра. Як надиво Катя знає що вона вампір. Ось чому вона любить томатний сік, насправді це була кров! Тепер мені страшно. Хоча я розумію що я також вампір, але я хочу бути людиною. Я знаю що існує зілля яке допомагає стати людиною на деякий час. Здається на пару років.»

Клара сиділа в шоці. На тій самій сторінці було намальовані кров у стаканчику, і баночки з зіллям, і фотографія моєї мами в дитинстві. Спочатку я подумала що моя мама є Анна-Луіза, але потім вирішила запитати у мами сама. Я лягла спати з думкою що моя мама вампір.

Зранку я проснулася і думала що це все сон. Але коли до мене зайшла Ліка і покликала на сніданок. Усі сиділи і їли питали як пройшла поїздка Ліки, питали про мене. Я не наважилася запитати маму про власницю щоденника.

Потім Ліка пішла фотографувати різні квіти. Вона ж все-таки хоче стати фотографом. Я сиділа на сходах, перед входом до будинку, і слухала музику. До мене підійшов Джеймс.

- Привіт.

- Привіт. Привіталася я і зняла наушники.

- Чому не сказала що у тебе є сестра близнюка?

- Я думала вона приїде аж через два місяці.

- А чого приїхала раніше?

- Їй стало цікаво подивитися на дім і на місто.

- По місті вам краще самим неходити. Ми в ночі йдемо прогулятися ви з нами?

- Так але можна питання? Це по історії цього будинку.

- Звичайно. Я найкраще знаю історію цього міста.

- Хто така Анна-Луіза?

- Це єдиний вампір який помер як людина.

- ВАМПІР!!!

- Так я думав ти знаєш, що тут всі вампіри. Це місто вампірів його навіть на карті немає.

- Тобто ти вампір? І твій брат? Клара зразу відсунулася від Джеймса.

- Взагалі то ти також вампір!

- Це розіграш?

- Ні.

Після цього вона бігом побігла до дому. Весь час сиділа і складала нові нові пісні. Під час вечері Клара все-таки почала розмову.

- Я хочу переїхати.

- Що чому? Запитала мама.

- Ти знала що це за місто? Ти така сама які всі мешканці?

- Якщо до того дойшло, я давно збиралася розказати вам. Насправді ми вампіри. Ви прожили 16 років як люди. Но насправді ви живете уже 161 рік. Мені 365 а вашому татові 390. Ми всі ці роки стирали вам пам'ять.

- Це правда? Клас завжди мріяла бути вампіром. Сказала Ліка

- Насправді бути вампіром важко потрібно кожного року міняти ім'я і школу, але не у цьому місті.

- А хто така Анна-Луіза? запитала Клара.

- У цій сім'ї про неї не говорять.

- Чому? тому що вона захотіла бути людиною?

- Ми про неї не говоримо і крапка. До речі якщо хочете згадати усе що було за останні 161 рік випийте. Мама положила перед нами дві баночки. Ліка випила незадумавшись, а я після неї. В вечері батьки добровільно відпустили мене з хлопцями. Тому що я уже два роки працюю без вихідних. Це по людському два роки а по нашому 20. А ось Ліку відпустили тільки тому що я попросила.