"Кохання в юності все розфарбоване промінням.
Ти відчуваєш найчистіші почуття.
Тому не бачиш ти, як кидають каміння
В таке ще не почате, молоде життя..."

***

На те побачення я збиралася чи не весь день. Одяг обрала дуже скромний. Спідницю всю всипану вишитими квітками, яка спускалась трохи нижче колін. І білу майку з такою ж уквітчаною желеткою. Тоді я дотримувались думки, що за скромність можуть поважати дівчину. На випадок, якщо Євген буде мене домагатись, в окрему кишеню сумки я поклала гроші на зворотнє таксі.

Коли хтось постукав в двері, я подумала, що то мій кавалер. Та за ними стояла молода дівчина.

-Привіт. Я тільки з магазину. Давайте кави вип'ємо?- запропонувала Віка.
Вона була нашою сусідкою. Молода мати-одиначка, яка виховувала маленького синочка.

-Привіт. Приходь, Віка. Зараз чайник ввімкну.-запросила я

-А що то за іномарка приїхала під від'їзд?-поцікавилася молода мама.

-То до нашої Насті кавалер приїхав!-десь з віддаленої кімнати прокричала Юля.

Я зрозуміла, що мені потрібно бігти, схопила сумочку і швидко вибігла в під'їзд. Та стрепенулася, пригальмувала і вже на вулицю вийшла не поспішаючи.

В джинсових штанах та рубашці з короткими рукавами Євген виглядав солідно. Автівка також була не дешевою.
На вулицю спускалися сутінки. Місцевість, якою ми їхали, була для мене не знайомою. Спочатку я намагалася запам'ятати дорогу, потім хоча б роздивитися назви
вулиць. Коли ж зовсім стало темно, я просто дивилася в морок.

Він привіз мене в придорожнє кафе з дивною назвою, яку я довго не могла прочитати - "Джавахет".
Тоді, дівчині з села, яка нічого не бачила, і придорожне кафе виглядало, як ресторан. Брак досвіду і моя наївність вели мене до проблем.
Та Євген показав себе джентельменом. Відкривав переді мною двері, відсунув стільця, зробив замовлення і сів напроти.
Я ніяковіла в його присутності. Не знала про що з ним розмовляти.

- Ти давно працюєш з моєю сестрою?-випалила я.

-Ми з нею в один день прийшли влаштовуватись на роботу. Скільки вже? Місяць.-відповів Євген.

Після цього ми ще довго розмовляли на різні теми. Він питав мене про школу, коледж, село. Я відповідала, та не до кінця була чесною. Бо що я могла йому розповісти в свої шістнадцять років?
Те, що мій батько хворий на алкоголізм? Чи те, як ми з сестрою від цього страждали все дитинство? Чи про маму, яка все тягнула на собі? Чи про море, яке я бачила всього раз в житті і не купалася в ньому? Розповідати було нічого. Ні! Він був не тою людиною з якою я могла б про це говорити.
Натомість Євген розповів, що деякий час працював за кордоном на швейцарському будівельному підприємстві. Та зараз приїхав, щоб залишитися вдома.

Наші розмови постійно перебивали дзвінки на його мобільний. Я зрозуміла, що телефонувала одна й та сама жінка. Мені стало сумно від думок, що це його дівчина. Та він пояснив, що це його мама.
Я була не в захваті. Бо чоловік, якого в двадцять шість років постійно контролює мама, ніколи не навчиться приймати самостійні рішення. Та мені було все-одно. Бо для мене це був флірт. Не більше.

Коли він привіз мене до дому, ми просто попрощалися і я пішла.

Так пройшов цілий місяць. Кожного ранку Євген приїжджав за мною і відвозив мене на заняття. Після навчання забирав і віз додому. А в вечері ми їхали гуляти. Він добре до мене відносився. Та кожного вечора, коли він привозив мене під під'їзд, ми говорили на вселенські теми, прощалися і я йшла. Я перебувала в припіднятому настрої.

Одного вечора, коли я поверталася з побачення, в під'їзді мене зустріла Віка. Вона визирала з ледь відчинених дверей своєї квартири.

-Заходь до мене.- шепотіла вона.

Я увійшла, а сусідка тихенько зачинила за мною двері.

-Розповідай. Як вечір пройшов?- цікавилася дівчина.

-Нормально. Ми в кафе їздили.

-То й чому ти засмучена?- випитувала Віка.

Її життя ще декілька років тому назад також було наповнене коханням, безтурботністью, пізніми прогулянками. Та сьогодні вона - мати-одиначка з маленьким сином на руках. Я не знала ким був батько її дитини. Ходили різні слухи та це було не моєю справою.

-Розумієш, Віка, він мені подобається. Та він старший від мене аж на десять років. - я намагалася пояснити.

-То й що, що старший? Он на якій автівці їздить. В чому справа? Він образив тебе?- поморщилася сусідка.

-Ні. Не образив. Він привіз мене до дому і навіть не поцілував. Ну, це якось не так, як завжди. Він робить для мене все, але за місяць навіть не поцілував.

-А, то от воно що? Тью! Настя, все в твоїх руках. Можливо він дуже скромний?- припустила Віка.

Вона так емоційно і голосно це сказала, що з іншої кімнати почав доноситися тоненький дитячий голосок. Немовля прокинулося. Час був йти додому.

Цієї ночі я довго не могла заснути. Все думала над словами сусідки. Вона мала рацію. Тому я взяла мобільний і зателефонувала Євгену. Та мені ніхто не відповів і я вирішила написати повідомлення:
"Чому ти ігноруєш мене, як дівчину?"

Наступного ранку Євген не приїхав. Мене не розбудив його вранішній дзвінок. Він не чекав мене під під'їздом.
Я дуже спізнювалась на заняття, тому не подзвонила йому. Того дня я була присутня в коледжі тільки фізично. Бо всі мої думки були зайняті роздумами про те, чому Євген зник?

Ці роздуми перервав дзвінок на велику перерву. Лише на ній всі студенти мали достатньо часу, щоб поїсти. Я також попленталась в буфет. Він був єдиним на весь коледж. Тому черга там була завжди і, частіше за все, вдавалось зайняти її вже десь аж в коридорі.

-Настя, доброго дня.-за моєю спиною прогримів наче грім жіночий голос.

Я повернулася і побачила Наталю Георгіївну. Вона була завучем по виховній роботі.

-Добрий день.-відповіла я.

-Ходім в мій кабінет. В мене до тебе є розмова.-поклала руку мені на плече завуч.

Я попрямувала за нею. Їй було тісно в цих стінах. Вона була дуже кремезною жінкою. В її зовнішності було багато чоловічого. Та вона завжди була привітною. І компенсувала цей недолік вишуканими сукнями, в яких постійно ходила на роботу.

В її обов'язки входило опікуватись гуртожитком, справами сиріт, організовувати культурні заходи та координувати обраних дітей від коледжа в молодіжному комітеті міста. Мені не було відомо багато про цю організацію. Та я знала, що для студента перебувати на засіданнях цієї організації було престижним.

-Настя, мені тебе охарактеризували, як дуже відповідальну дівчинку. Тому я хочу, щоб ти приймала участь в засіданнях молодіжного комітету.-запропонувала завідуюча.

-Наталя Георгіївна, я не проти. Та наскільки мені відомо, від одного навчального закладу може бути висунуто тільки два студента. А від мед.коледжа вже висунуті Кіра та Олексій з фельшерського потоку.-пояснювала я.

-Так, але ти ж знаєш Кіру? Вона в твоїй групі. Вона зовсім безвідповідальна і перебуває в молодіжному комітеті тільки тому що її мама його засновниця. Можливо з часом Кіра сама відмовиться і ти могла би бути замість неї.

Мені не дуже сподобалася роль запасного варіанту та я все-одно погодилася. Бо я хотіла цього. Хотіла бути кращою ніж є зараз. Я мріяла про все, чого в мене не було в школі.
Бо в школі мені взагалі ніхто не давав ніяких привілеїв. Я була дочкою алкоголіка, школяркою з бідної сім'ї. В школі до мене відносились зверхньо. А тут ніхто про це не знав.

В ті часи я мала якусь хорошу вдачу притягувати до себе гарні можливості. Зараз я втратила цей дар.

По закінченню пар мені зателефонував Євген. Його голос змінився. Він не говорив лагідно. Його фрази були короткими.

-Ти на заняттях?-запитав він.

-Так.

-Я приїхав. Вийди.

Доргою додому він не сказав жодного слова. Увімкнена гучно музика давала мені зрозуміти, що він не хоче зі мною говорити. Коли я вже збиралася вийти з автівки, він промовив:

-Послухай. Ти насправді думаєш, що я тебе ігнорую?
Я не хотіла про це розмовляти в такому тоні. Тому намагалася виправити своє становище в очах мого опонента:

-Євген, я написала тобі те повідомлення всього лише зі спортивного інтересу. Я добре знаю собі ціну. Воно не значило, що я в тебе безмежно закохана. Розумієш?

-Я розумію. Ти мене також зрозумій. Я боюсь цих відносин.-зізнався він.

-Мені потрібно вже йти.-попрощавшись, я вийшла з автівки.

Євген поїхав.

Того ж дня мені вдалося потрапити на перше засідання молодіжного комітету. Вони проходили в міському виконкомі. Там не було чогось складного. В приміщенні, більше схожому на шкільну актову залу сиділи студенти з різних навчальних закладів міста. На повістці був ремонт фонтана на центральній площі і триденна поїздка в місто Луцьк для обміну досвідом.
Я була дуже рада. Це гарна можливість не прийти на заняття. А в медичному вчитися було дуже складно. Мені було ніколи думати про мого зляканого стосунками кавалера. Я була сповнена ентузіазмом.

Та того вечора Євген таки приїхав. Без попередження. Він чекав мене та не для того, щоб про щось розмовляти. Його обличчя знову було безтурботним. Він запропонував щось випити. Чогось крепшого від кави. Він постійно жартував і вечір видався дуже веселим.

Тієї ночі ми перший раз занялись коханням. Він не був моїм першим. Одного разу в мене вже це було. Та цього разу відчувалось все по іншому. Він був лагідний і ніжний.
Тоді я перший раз подумала, що можу в нього закохатись. І я не знала що з цим робити. Не впевнена в своєму бажанні розвивати ці стосунки я змогла заснути лише під ранок.
Я була спантеличена.
Наступного дня ми не бачились.
Я збиралася в Луцьк.