Через кілька днів він відїздив до Росії, а я виконувала свої обов'язки на міському святі. Його рідних я не бачила і була цьому дуже рада, бо для мене ці стосунки були дивними з самого початку.
З Євгеном ми продовжували підтримувати зв'язок. Здебільшого переписувались звичайними повідомленнями, інколи він мені телефонував. Тоді ще не було безкоштовних месенджерів, тому на розмовах приходилося заощаджувати. Ми спілкувалися про абсолютно не важливі теми: погоду, громадський транспорт і всяку всячину.
Так пройшов місяць. Листопад. Гарна пора року. Доречі, осінь я люблю найбільше. Таку кількість яскравих фарб не побачиш влітку, чи взимку. Природа-найкращий митець.
Я не буду стверджувати, що палала до Євгена палким коханням. Ні! Але його увага тішила мою самооцінку. Мабуть, таким недосвідченим і малим дівчаткам, якою була в ті часи я, завжди затуманює голову увага трішки старшого хлопця.
Одного дня я отримала смс-повідомлення від свого кавалера.
“Як справи?”-писав він.
А справи були такими.
Вже кілька тижнів у мене була затримка. Це так банально, але, насправді, тоді в мене постійно таке було. І лікарі казали, що в такому віці це є нормальним, бо гормональний фон потерпає так звание перезавантаження. Мене це бентежило, але я і подумати не могла про те, що причина цього може бути набагато серйознішою, ніж казали лікарі.
І тоді я пожартувала, написавши йому про ту ситуацію, яка склалася. Він одразу перетелефонував і почав виказувати занепокоєння і давати вказівки, що я повинна звернутись до лікаря. В той же день я вирішила не казати йому, що це жарт. Хотіла подивитись на його реакцію, але на моє здивування, він показував турботу і повне зацікавлення.
Так пройшли ще декілька тижнів і я почала розуміти, що мій жарт міг виявитись зовсім не жартом, а реальністью. Тоді я звернулась до лікаря і після огляду він сказав, що я не вагітна. Тоді, почекавши ще декілька днів, я звернулася до іншого лікаря, який після проведеного УЗД-огляду, радісно мене привітав.
Я була вагітна!
Від людини, яку майже не знаю. Переривання вагітності було не варіантом. Я навіть не розглядала це, як варіант. Мої рідні сприйняли цю новину, майже нормально, тому оточили мене турботою.
Євгена я сповістила майже одразу, але не натякала на одруження, тому що була не впевнена в тому, чого саме хочу.
Одного дня я повернулася з навчання і зайшовши в квартиру, почула розмову. Моя старша сестра з кимось розмовляла по телефону:
“Тобі насправді потрібна моя сестра і дитина?”-почула я уривки розмови.
Я зрозуміла, що вона вела діалог з Євгеном. Я стояла в коридорі поки вони не закінчили розмову. Після, я зайшла і запитала, що він відповів.
-Він сказав, що потрібна. Але про одруження промовчав. Сказав, що приїде в січні, на Різдво.-відповіла мені сестра.

Через тиждень я прийшла після занять в коледжі до сестри на роботу, випити чаю. Почувала я себе добре. В коледжі про мій цікавий стан ще ніхто не знав.
Ми лиш встигли взяти в свої руки теплі кружки, як задзвенів робочий стаціонарний телефон. Сестра підняла слухавку.
-Алло, я слухаю.-промовила вона, та за мить зі здивованим виразом обличчя простягнула телефонну трубку мені.-Тримай. Це-тебе.
Я судорожно проковтнула, бо зовсім не розуміла хто може телефонувати до мене на робочий телефон сестри.
-Алло.-майже прошепотіла я.
В ті часи я була дуже скромною і тихою дівчинкою, яка мала кіпу комплексів, страх до людей, а інколи навіть не могла відтягнути голосу. Згадуючи ту себе, я починаю ненавидіти весь світ, бо вважаю що скромність в наш час-це справжній порок.
-Алло, доброго дня. Я-мама Євгена, Марія Михайлівна.-прогриміло на іншому кінці провода.
Мене пробило ніби струмом.
-Так, я слухаю вас.-намагалася я не показувати свого хвилювання.
-Женя мені все розповів, тому пропоную зустрітися завтра в міській жіночій консультації. Я домовилася з лікаркою, щоб вона тобі зробила аборт. Там і познакомимся.-ніби випльовувала слова мати Євгена.
Я, насправді, сильно обурилася цією пропозицією, тим більше дивлячись на те, що в моїй сім'ї ми вже все вирішили. Мною опановувала справжня злість на цю жінку, яка чомусь вирішила взяти на себе обов'язки вирішувати все за мене.
-Давайте ви не будете нічого вирішувати за абсолютно чужих людей. Добре? Я не хочу більше з вами розмовляти.-відрізала я і поклала телефонну трубку не діждавшись її відповіді.
Вже тоді я відчула неприязнь до неї. Не дивлячись на свій вік, я розуміла, що ризикую збитись з дороги, як недолуге і сліпе телятко. Мені було страшно. Так, це саме те почуття яке я відчувала. Страх за майбутнє, бо я ще залишалася дитиною. Вагітною дитиною.
Після цієї сутички я зателефонувала Євгену і переказала йому цю неприємну розмову. Підсумувавши, що від нього нічого не вимагала, щоб вона вносила якісь корективи. Але Євген мене здивував. Він перетелефонував матері і сказав, щоб вона більше не сміла мені таке казати, бо він збирається одружитися зі мною в січні.
Я ж продовжувала сумніватися.
Я надіюся, що у вас є своє власне місце сили? Це таке місце, в яке тобі необхідно поїхати, коли ти збився з життєвого шляху, щоб привести думки до ладу і знайти відповіді на завислі в повітрі нагальні питання. Місце, в якому тобі дають щиру оцінку твоїм діям і допомагають справжньою порадою.
У мене є таке місце. Це-мій батьківський будинок в рідному селі, де мене чекають рідні, які вибачать за все, які щиро пожаліють, стрепенуть і приведуть знову в бойовий стан.
Тому на Новий Рік я вирішила поїхати додому побачитись з рідними і провести свято в колі найближчих. Вікенд загалом видався гарним, але трохи сумним, бо я зовсім не хотіла повертатися до міста.
Мій день народження припадає одразу на наступний день після Різдва. Але я не мала змоги його відсвяткувати вдома, бо в коледжі розпочиналися заняття і мені потрібно було повертатись.
Я пам'ятаю, що того Різдва був інцидент. Євген зателефонував і привітав зі святом. А коли я запитала в нього коли саме він повернеться в Україну, він агресивно відповів, що в січні не приїде. У нас виникла невелика перепалка, а наступного дня, рано вранці, мама проводжала мене на потяг. Це був день мого народження. Мені виповнилося сімнадцять років.
Не можу пояснити чому, але понад усе того ранку я чекала привітання від Євгена. Можливо, тому що я не могла зрозуміти, чому він дозволив собі мене образити. Коли я вже проїхала в потязі половину дороги, у мене задзвонив мобільний. Це був він. Я підняла слухавку і очікувала на привітання, але там звучало дещо інше.
-Я не буду приїжджати в січні і взагалі, там мій знайомий передасть тобі кошти на штучні пологи чи аборт. Не знаю, що там роблять.-говорив Євген.
Я просто поклала слухавку і відчула порожнечу всередині себе і навколо у всьому вагоні.
Місце сили не допомогло.
Я декілька разів глибоко вдихнула, щоб відігнати сльози, які от-от і потекли з моїх очей. Я завжди так роблю. Щось на кшталт дихальної гімнастики. І дотепер, хоч і прошло багато довгих років, я не знаю, як описати словами ті почуття, які я відчувала в тому вагоні.
“Що ж, нехай так і буде. Нехай він йде під три чорти!”-подумала я. Мені не потрібні були його гроші, а тим більше команди, які він віддавав мені, як собаці, яку намагаються дресирувати.
Того дня мене ледь не збила автівка, коли я переходила дорогу. Але мені пощастило. Бог охороняв мене, тому я заспокоїлася і відправилася в колледж на заняття.
Після занять, коли я вже вийшла з подвір'я коледжу і направилася до своєї сестри на роботу, мене хтось наздогнав. Я не злякалася, бо той упадок сил, який я переживала в той день, не давав мені бурхливо реагувати на те, що відбувалось навколо мене. Я обернулася і побачила Євгена, який тримав в одній руці букет червоних троянд, в іншій коробочку з обручкою, і сяяв від щастя.
-Ти станеш моєю дружиною?-запитав він.
Мене зовсім не здивувала його поява за моєю спиною, бо нагадити так, як це зробив він, потрібно було ще навчитись. На моєму обличчі не було емоцій. Як і тоді, я гадаю, що ця пропозиція була початково провальною, бо була сповнена неповаги до мене.
-Я не впевнена, що мені це потрібно.- чесно зізналася я.
Ненависть до нього в моєму серці зароджувалася вже тоді.
Він, побачивши, що добряче напартачив і перегнув палку, виглядав зовсім спантеличеним. Мабуть, він хотів пожартувати, але виявилося, що вагітні дівчата не розуміють жартів.
-Я не зрозумів. Ти ж вагітна від мене. В нас скоро буде дитина. І ти не знаєш чи хочеш ти вийти за мене заміж?-майже заїкався він.
-Так, я не впевнена. Мені потрібно йти.-відрізала я, віддаляючись від нього.
Тоді він щось у відчаю вигукнув мені вслід, але я не розібрала що саме.
Про цю пропозиція я, звісно ж, розповіла своїм рідним. А в них, як виявилось, було своє розуміння сімейного життя.
“А що люди скажуть?”
“Мати-одиначка якось соромно.”
“Скажуть, що нагуляла.”
Дивно, як люди вміють рахуватися з сусідами і їхньою суб'єктивною думкою. Ніколи не думайте про думку оточуючих, але чужих для вас людей, бо вашим життям їм не жити. Нехай це буде правилом цієї писанини.
Але тоді я прислуховувалася до порад, бо відчувала себе зовсім нікчемною і безпомічною.
Євген, який отримав несподівану відмову, відступати не збирався, тому кожного дня з новою силою атакував мене своєю ласкою, теплом і коханням. Він став таким турботливим, яким я його ніколи до цього не бачила. Через кілька тижнів, після вище описаної події, він запросив мене в гості до своїх батьків. Я зовсім не мала бажання з ними контактувати, але з усіх сторін мені розповідали, що одній ростити дитину дуже тяжко, тому в один із днів я опинилася в домі його батьків.
Вони мешкали на околиці міста в маленькому старому будиночку. Побачивши їх, я одразу зрозуміла, хто в домі господар. Ним була мати Євгена- Марія Михайлівна. Вона так тужилася посміхатися, що я думала чи не випаде з її рота, ненароком, вставна щелепа. Я посміхалася їй у відповідь. Вона була схожа на малу, товсту качку з відтопиреним гузном. А тато Євгена виявився зовсім не його татом, а вітчимом, який його виховував років з десяти. Він був високим, одороблуватим, спокійним приймаком, який нічого не вирішував в цій сім'ї.
На перший погляд, прийом буд надто теплим. Та насправді це був допит і оцінка капіталу. Зараз, коли я вже провела багато переговорів по підписанню різних контрактів і договорів, я стверджую це зі стовідсотковою впевненістю.
Ця зустріч була спокійною, але мені було дуже некомфортно, тому провівши там деякий час, я сказала, що вже маю їхати.