Пройшов ще деякий час і я погодилася вийти заміж за Євгена. Я не відчувала кохання, поваги. Нічого, окрім ненависті. Але зробила цей крок, бо з різних сторін мене оточували радники, які постійно радили це зробити. Мені було сімнадцять. Я була ще дитиною і підсвідомо потребувала чиїхось порад.
Цей день був взимку. Животик вже трішки було видно. На мені не було весільної сукні, не було і святкового вбрання. Я була одягнена в джинси і зелений светр під саме горло. З розпущеним волоссям. Без свідків, гостей, святкувань. Ми просто приїхали розписатись. Вдвох. Мені здається, що вже тоді я почала впадати в якийсь депресивний стан. Бо товстий крест я вже поставила на деяких своїх мріях.
Коли ми вийшли з РАЦсу і сіли в Євгенову автівку, тишу, яка повисла в салоні, порушив Євген. Він враз змінився в лиці і прошипів:
-Значить так! Тепер ти-моя дружина офіційно, тому повинна беззаперечно виконувати все, що я тобі накажу. Ти зрозуміла?
І справді, в той момент я все зрозуміла. Я не відповіла йому. Просто мовчки дивилася у вікно автівки, розуміючи, що мені потрібно з ним розлучитись. Я до цих пір вважаю наш офіційний шлюб - найбільшою помилкою в своєму житті.
-Ти чуєш мене?!-крикнув Євген, смикаючи мене за плече.
-Мгу…-відповіла я.
Він привіз мене до своєї матері. Без речей. Все в тих самих джинсах і зеленому светрі. Я не розуміла, що робити далі. Розповісти про це рідним було соромно. Я сказала Євгену, щоб він відвіз мене до сестри, але він ухопив мене за руку і порадив:
-Я тобі раджу лягати спати, бо якщо надумаєш поїхати до сестри самовільно, то я тебе привяжу.
Спантеличена, я лягла спати, бо поки що не знала як правильно вийти з цієї ситуації. Цілу ніч я просто лежала з відкритими очима, намагаючись роздивитися в темряві нічних монстрів. Але навіть їх не було в цьому страшному домі.
Як не дивно, та наступного дня він повернувся до Росії, а мені наказав жити з його батьками. Та в мене знову розпочалося навчання, тому після занять я відправилась до сестри. Я зняла каблучку, бо мені було соромно. Мені було соромно, що я ніби-то вийшла заміж. Абсурд, але це було саме так. Я сказала сестрі, що приїхала за речами, але залишусь на тиждень, бо мені потрібно переоформити паспорт на нову фамілію, а від неї було ближче, тому зручніше.
Я гадаю, що сестра зрозуміла все без слів, просто не знала, як допомогти мені.
Після цілого тижня погроз, які лунали в мою адресу від мого новоспеченого чоловіка, я повернулася до його батьків.
Консультація юриста не дала гарного прогнозу. Виявилось, що по закону, вагітних і матерів з дітьми до року не розлучають з їхніми чоловіками навіть через суд. Тому я змушена була шукати інші варіанти. 
Я часто думала, коли так сталося, що моє молоде життя перетворилося в кошмар? Але саме так і сталося, і з плином часу все більше перетворювалося в ад.
Прийшов час ставати на облік в жіночу консультацію. Тоді по закону можна було стати на облік по вагітності тільки по прописці, тому в мене було три варіанти:
Перший: прописатися у батьків чоловіка, оскільки все його майно було зареєстроване на них. Та цей варіант одразу не підійшов, бо батьки Євгена сказали, що прописувати мене не збираються.
Другий: стати на облік в селі, з якого я приїхала. Але це незручно, тому що їздити до села було надто далеко та й не зручно. А кидати навчання я просто не мала права.
Третій: прописатися в гуртожитку коледжа.
Я обрала третій варіант.
Це дало мені змогу стати на облік по вагітності в місті і не кидати навчання. Можливо, ви називаєте мене дурепою без мізків, я й сама так думаю, коли все це пишу.
Проблема в тому, що тоді я була ще не сформованою особистістю, тому, можливо, десь глибоко в душі інколи починала вірити в те, що Євген зміниться і все налагодиться. Це, звісно ж, не виправдовує ситуації, але я мріяла про щось справжнє, чого там насправді не було.
Я продовжувала жити в свекрухи і ходити на заняття. Євген продовжував перебувати на заробітках.
В один з днів, не пам'ятаю точно, що то був за день, до свекрухи повинна була приїхали подруга. Стара хатина, в якій тепер я мешкала, була умовно поділена коридором на дві частини. З обох боків по дві кімнати. Свекруха з чоловіком жили в одній половині, в тій, яка опалювалася дровами, там був телевізор. А мене поселили в другій половині. Умовно моя половина повинна була опалюватися газовим опаленням, але його там просто-напросто не було. Стояла груба, в яку була заведена тоненька газова труба і газ звідти горів ніби газова запальничка. В кімнаті стояла кровать і письмовий стіл зі старим стільцем. Прямо картина з фільму жахів.
Того дня я прийшла з занять і на порозі побачила свекруху, яка стояла в пошитому вручну фартусі і з накинутою на плече брудною кухонною ганчіркою.
-Доброго дня.-привіталася я.
Мене завжди виховували, як хорошу дівчинку. Таку, для якої скромність є найкращою рисою характеру. Тому навіть в таких напружених обставинах, я думала, що до мене стануть краще відноситись, якщо я буду показувати скромність. Але, насправді, це нікому не потрібно. Я вже давно вважаю, що скромність це-порок. За скромність ніхто не буде любити чи поважати. За скромність тільки можуть ще більше знущатися і ображати, бо будуть розцінювати її, як слабкість.
Наглість це-моя риса!
-Доброго. Я тебе дещо порошу.-підійшла до мене свекруха. Від неї засмерділо жареним, від чого мене ледь не вирвало.
-Що?-усміхнулася я.
-До мене сьогодні прийде подруга, тому я попрошу тебе сидіти тихо в своїй кімнаті і не попадатися нам на очі. Зрозуміла?
-Чому так?
-Тому що мені соромно.- вона поправила ганчірку на плечі і пішла.
Коли прийшла її подруга, то я, звісно ж, знайшла привід потрапити їй на очі і познайомитись, що дуже не сподобалось свекрусі, але вона не показувала цього при подрузі.
Коли моїй вагітності було близько шести місяців і я не могла приїхати до місця, в якому я тепер мешкала, на громадському транспорті, я приїхала на таксі. Тоді одна поїздка коштувала близько тридцяти гривень. В цей час моя свекруха стояла в веранді і бачила, як я виходжу з автівки. Через пів години до мене зателефонував Євген.
-Ти що собі дозволяєш, шльондра?!-кричав він в телефоні.
-Хто? Ти чого мене ображаєш?- обурилася я.
-Ти з якимось чоловіком на автівці приїхала. Тобі не соромно своїх коханців тягнути під двір? Я все знаю. Мені мама все розповіла!
Він не давав мені вставити і слова, але я чомусь продовжувала перед ним виправдовуватися.
-Я на таксі приїхала. То був таксист. Просто таксист!
-Чого ти брешеш? Мама завжди казала, що ти - брехуха!
-Якщо ти так слухаєш маму і не віриш жодному моєму слову, то якого чорта я тут мешкаю? Тебе не хвилює чим я добираюся на заняття і обратно! Тебе не хвилює, що ти не даєш мені не копійки грошей, а всі зароблені кошти висилаєш мамі! Який в цьому сенс?-кричала я у відповідь.
-Чому я маю давати тобі гроші? Так, я даю їх мамі, а вона, якщо буде вважати за потрібне, дасть тобі трохи.-парирував він.
Я поклала трубку і пішла збирати свої речі.
Я не витримала. 
Через дві години я приїхала до сестри і все їй розповіла так, як воно було насправді.
Це був перший раз, коли я наважилася відстоювати себе і свої права.
Сестра тільки мовчки кивала головою. Вона все розуміла і раніше, але не знала, як правильно мені допомогти. 
Почався період відносно спокійного життя. Євген мені не телефонував. Його рідні також залишили мене у спокої. Я ходила на заняття, багато гуляла на свіжому повітрі, їла корисну їжу, читала книги і консультувалася у юристів стосовно розлучення. Я розуміла, що можу подати на розлучення після того, як малюку виповниться один рік, але я шукала варіанти, які би мені дали змогу зробити це набагато швидше. Та таких варіантів поки що не було.