Слова з цієї книги скажуть про неї краще, ніж мої. Цитати з Тріумфальної арки Е. М. Ремарка: + Небагато речей на світі довго бувають важливими. + Що може дати одна людина іншій, крім краплі тепла? І що може бути більше за це? + Коли людина вже не має нічого святого – все знову і більш людяним чином стає для неї святим. + Адже зі всією вашою релігійністю ви куди ворожіше ставитеся до мене, ніж я, відспіваний безбожник, до вас. + Від образи можна захиститися, від співчуття – ні. + Ніколи ніщо не чекає на людину. Завжди треба самому приносити з собою все. + Самотність – споконвічний рефрен життя. Вона не гірше і не краще, ніж багато іншого. Про неї лише надто багато говорять. Людина самотня завжди і ніколи. + Ніщо не повторюється. Повторюємося ми, от і все. + – Він вимагав двісті п'ятдесят тисяч шилінгів за розлучення. – Дешево, – сказав Равік. - Все, що можна залагодити за допомогою грошей, коштує дешево. + Людина велика у своїх задумах, але немічна в їх здійсненні. У цьому її біда, і її чарівність. + Спокійно прожити життя – ось що сьогодні здається найнеймовірнішою пригодою. + Якщо все одно нічого не можна зробити, немає сенсу доводити себе до божевілля. + Мертвих поховай, а сам вгризайся в життя. Час швидкоплинний. Вистояти – ось що головне. Колись ти знадобишся. Заради цього треба зберегти себе і бути напоготові. + Якщо хочеш щось зробити, ніколи не питай про наслідки. Інакше так нічого й не зробиш. + Любити – це коли хочеш з кимось постаріти. + – Ти ніколи нічого не боїшся. – Я вже нічого не боюсь. Це не одней й те саме, Жоан. + Покій хороший, коли ти сам спокійний. Тільки тоді. + – А можна радіти самотужки? – Ні. Для цього завжди потрібний хтось ще. + Справа в іншому: хто нічого не чекає, ніколи не буде розчарований. Ось гарне правило життя. Тоді все, що потім прийде, здасться вам приємною несподіванкою. + Найправильніше при розлуці - піти. + Життя є життя, воно не варте нічого і коштує нескінченно багато. + Не заради себе самого, і навіть не в ім'я помсти – як би сліпо ти не жадав її, – не з егоїзму і навіть не з альтруїзму – так чи інакше, але все одно треба витягувати цей світ із крові та бруду, і нехай ти витягнеш його хоч на вершок - все одно важливо, що ти безперервно боровся, просто боровся. І поки ти дихаєш, не втрачай нагоди відновити боротьбу. + – А ти хотіла б? – Завжди тут жити? Ні. Але я хотіла б завжди жити так, як я живу зараз. + Напевно, я пуста жінка, Равіку. Живу в історичну епоху, а мене це не чіпає. Я хочу щастя, хочу, щоб життя не було таким важким і болісним. Більше нічого. + Людина стає старою лише тоді, коли вже нічого не відчуває. + – Як ти почуваєшся? – Погано. – Хіба ти чекав чогось іншого? – Завжди чекаєш чогось іншого. + Жінок слід або обожнювати, або залишати. Все інше – брехня. + Ненавиджу досконалість! Воно суперечить самій природі людини.

Книга Мучеників. Джон Фокс. У книзі зібрані не лише офіційні цифри, але головним чином свідчення очевидців та самих мучеників, написані у в'язницях для підбадьорення інших. Це живі слова, біль та слава. Коли читаєш, перша думка – це все жахливо, це не правильно, нелюдяно. Читаючи далі, після першого шоку, приходить усвідомлення, наскільки те, в чому ми живемо, велике і значуще. Велич вічності у кожній смерті в ім'я Христа. Честь для мене називати цих людей братами та сестрами. Цитати з книги: ▪ Ян Гус спалений у 1415 р. Коли підпалили хмиз і полум'я поглинуло Гуса, він заспівав гімн настільки голосно і бадьоро, що голос його звучав голосніше, ніж тріск вогнища і шум натовпу, що спостерігав за стратою. Незабаром голос Гуса замовк, полум'я охопило його шию і обличчя, і він опустився і повис на ланцюгах. ▪ Дональд Каргель обезголовлений 27 липня 1681 р. Піднімаючись до ешафоту, він сказав: "Господь знає, що, піднімаючись цими щаблями, я відчуваю набагато менший страх, ніж коли я піднімався на кафедру, щоб проповідувати". ▪ Невідомий, СРСР, 1966. "Ми бажали б полегшення наших умов, але не повного припинення тиску. Ми боїмося, що свобода змусить нас втратити гарячу любов Христову". ▪ У XX столітті було вбито набагато більше християн за їхню віру, ніж за всі попередні століття разом узяті. Подумайте про це. Підсумок підведу словами, які процитувала дівчина, прив'язана до стовпа під час відпливу річки, щоб під час припливу її накрила вода. Такий вид страти був для неї обраний. "Бо думаю, що теперішні тимчасові страждання нічого не варті в порівнянні з тією славою, що відкриється в нас" (Рим. 8:18).

Кажуть літератору треба починати з оповідань, переходячи у більш серйозні та об'ємні жанри. О'Генрі переконав мене, що одного оповідання може бути достатньо, щоб сказати більше, ніж багатотомний роман. О'Генрі "Останній лист". Пневмонія нещадно заходить у кожну оселю, забираючи мешканців міста назавжди. Під її пильну увагу потрапила і Джонсі, молода художниця, яка винаймала квартиру разом із подругою Сью. Їхній сусід, так і не написавши шедевр всього життя, доживає свої дні неприємним старим. Джонсі зовсім погано, дивлячись у вікно, вона рахує останні... не хвилини, а листя свого життя — по стіні навпроти плететься плющ. Листків зовсім мало, нічна буря не залишає шансів ні плющу, ні Джонсі. Але один останній лист тримається! Він утримався в дощі і тримається вже кілька днів. І ось — дівчині стало значно краще. А ось старий сусід всього за два дні помер від запалення легень, провівши ніч під крижаним дощем з невідомої причини на вулиці: "Подивися у вікно, люба, на останній лист плюща. Тебе не дивувало, що він не тремтить і не ворушиться від вітру? Так, люба, це і є шедевр Бермана — він написав його тієї ночі, коли злетів останній лист".