"Світ ловив мене, та не впіймав" Г. Сковорода
Рахувати стала роки,
Намагалась згадати ім'я.
Думала, що світ широкий,
Виявилось, що світ - це я.
Мовчати немає наснаги.
Рожевого сонця плин.
Шукала я слів для скарги,
А лине лиш спів один.
Дивилась на зграю пташок.
Летіла б за ними в даль.
Тремтіла, і до мурашок
Проймала мене печаль.
Бо впоратися не можу
З тим, що для інших жарт.
Думала, що переможу,
Та досвід пішов на ґарт.
Руки простерті і щирі,
Я не цураюсь змін.
Лиш полишіть мої мрії,
Там тільки я і мій дім.
Ступаю, шукаючи шляху,
У сутінках і у пітьми.
І знову на краєчку даху
Привіт відправляю тобі.
А завтра моє у кімнаті,
Де тихо і ні душі,
Не квапте його, не квапте,
Можливо воно пише вірші.
Тому мої очі відкриті
І вабить їх все нове.
Думала, я блукаю у світі,
А це світ загубив мене.
2023-10-04 18:25:55
1
0