3.
Спокійна, безвітряна ніч оповила густий сосновий ліс. Дерева непорушно відпочивали і лише де-неде, доносилось мугикання нічних птахів. Сови, ніби вартові лісу, сиділи на соснових гіллях пильнуючи територію.
Глибокий, поросший травою спуск вниз. Під густими чагарниками та високими деревами сховалась старенька хатинка.
Блондин повільно приходив до тями лежачи на дерев'яній підлозі.
Дівочий плач насторожував молодого чоловіка. Його сині очі відкрились.
В хатині гуляла темрява, але великий повний місяць бив у вікно, освітлюючи половину приміщення.
Світло падало на старе пружинне ліжко, на якому перебувала зв'язана дівчина.
Її руки та ноги міцно стискали мотузки, які закріплювалися до країв ліжка.
Все обличчя незнайомки було залито гіркими слізьми.
- Хто ти? - злякано поцікавився хлопець підводячись з долу.
- Благаю, відпусти мене. Може ти хочеш грошей? Мій тато гарно заробляє. Він зможе заплатити.
- Тихо! - гаркнув Любомир.
Плачуча дівчина відразу замовкла.
Хлопець підходив ближче. Це її насторожувало та вводило в ще більший страх.
Лариса стала дригатись, немов навіжена, так, ніби її вдарило струмом, намагаючись розірвати мотузки.
- Не бійся мене. Я тобі не заподію шкоди. Я розумію, що це звучатиме досить дивно, але, то був не я.
- Як це не ти?! Ти вбив мого хлопця! Вбив його друзів! Ти в розшуці! Я бачила твоє фото в новинах!
- Давай ти спочатку заспокоїшся, престанеш плакати, а потім, я все тобі поясню. Хочеш гарячого чаю?
Лариса нічого не розуміла.
Жорстокий серійний ман'як, який вбив купу людей, виглядає милим хлопцем з ніжним приємним голосом, і до того, пропонує випити чаю.
Вона дивилась на симпатичне обличчя, яке зараз виглядало по іншому. Манера говоріння, погляд, міміка, все було не таким як тоді, на трасі.
Здавалось, ніби хлопець дійсно каже правду.
Сльози не переставали текти, але Лариса погоджуючись кивнула головою.
- От і добре, - усміхнувся Любомир і глянув на свій наручний годинник.
- Часу мені вистачає. Я піду в сарай і запущу трансформатор, а потім увімкну світло і поставлю чайник. Залишайся тут і нікуди не втікай.
Блондин зник за дверима.
Лариса здригнулась в надії що мотузки здадуця, але ні, її спроба виявилась марною.
- Куди ж я втечу?
Тихо з сумом прошепотіла ридаюча полонена дівчина.
***
Десь в центрі міста.
Квартира.
Ден змив з свого обличчя засохлу кров та бруд. Як виявилось, не так там вже і багато ран.
Розрубана брова, зчесаний лоб та розбита нижня губа.
Денис стояв в ванній кімнаті схилившись над раковиною. Він розглядав своє ушкоджене обличчя в настінному дзеркалі.
Поруч з господарем оселі стояла зашторена ванна, в якій струменіла гаряча вода.
На всю квартиру лунала музика, яка доносилась з потужного музичного центру.
Музика грала не тому, що хлопцям було весело, а тому, що Меломан повинен постійно чути якусь мелодію, аби існувати в нашому світі.
Хлопець не може жити без музики - в прямому сенсі цього слова.
Чудновський стояв під душем і натирав шампунем свою світловолосу голову.
- Саня, ти там в темпах, будь ласка. Потрібно якомога швидше відшукати Ларису!
- Ми ж так просто не знайдемо її серед величезного лісу, але сподіваюсь, що дехто нам допоможе, - з заплющеними очима відповідав Меломан, а біла шампунь повільно стікала по його молодому обличчі.
- Так. Ти правий, друже. Мийся, а я піду, принесу тобі нормальний одяг.
Ден зник за дверима, а Саня став хутко обмивати своє сповнене життям тіло.
Помившись як слід, повсталий із мертвих виліз з ванної.
Витираючись білим чистим рушником Саня ненароком кинув оком на дзеркало, яке висіло над раковиною.
Меломан не любив дивитись на своє відображення, адже дзеркала показували його справжню сутність.
Бліді мертві очі та чорне від засмаженої крові тіло дивилось на Олександра.
- Боже, правий.
Хлопець відвернувся, аби не бачити ту потвору, аби не бачити себе справжнього.
- Тут ти помиляєшся! - роздався грізний нелюдський голос за його спиною.
Меломан обернувся на звук і побачив, що дзеркало змінило свою картину. За склом панувала суцільна темрява, а посерредині червона рогата потвора з жовтими очима та гострими зубами, які виднілись в злісній посмішці.
- Ви, люди, такі невдячні суки! Постійно згадуєте свого Бога, який нікому і ніколи не допоміг! А я тут, як Матір Тереза, постійно всим іду на зустріч, а про мене всі мовчать. Один тільки Боженька для вас є хорошим. Отак от і роби добро людям.
- Тому що ти ніколи і нікому не станеш допомагати просто так. Обов'язково зробиш так, що твої умови принесуть більше користі тобі, ніж тому бідолашному.
- Послуга за послугу, - усміхнулась рогата потвора, - Безкоштовний сир лише в мишоловці. Ти мені краще скажи, якого хріна ти тиняєшся по землі смертних?!
Меломан наблизився ближче підперезавшись білим мокрим рушником.
- Я не знаю чи ти чув, але в нашому лісі переховується один серійний вбивця. Говорять, що він володіє магією. Звичайна людина невзмозі його здолати. А в того покидька кохана дівчина мого найкращого друга. Я маю йому допомогти. Можу принести тобі ту, заплямовану гріхами душу.
- Знаю я, хто то такий. Як і ти, повернувся з мого Пекла.
Диявольські страшнющі очі палали полум'ям і здавалось, що його спеку
відчутно на людській стороні дзеркала.
- Ідіотська дітвора! Багатьом кортить погратися з нечистою силою, гадаючи, що це весело. А це не іграшки! Якось бавились одні. Викликали духа померлого. А він і прийшов, та й так гарно, що вліз в тіло молодого хлопця. Він став збирати людські душі, аби повернути свою магічну силу, так, як за життя був могутнім чаклуном-чорнокнижником. Йому вдалося і тепер, він може показати тобі гарні фокуси. Чим ти, ідіоте, збираєшся його здолати?!
- Ще не знаю, але обов'язково здолаю, - занадто самовпевнено заявив Меломан.
- От таких от, ідіотів, які говорили "Обов'язково здолаю", я вже стільки набачився. Колись такі завзяті хлопці намагалися мене знищити, а зараз, сидять в моєму Пеклі. Їх чорти, по суботам, жарять в дупу.
- А чому по суботам? - незрозуміло навіщо поцікавився Саня.
- Тому що у суботу в чортів вихідний! Охо-хо! - гучно реготав диявол вишкірюючи свої гострі зуби та довгий роздвоєний, ніби в змії, язик.
- Допоможи мені, а я в замін, поверну тобі його поганющу душу.
- Ти його не здолаєш! - перестав реготати червоний.
- Я спробую.
- Чим саме я маю тобі допомогти?
- Мені потрібно відшукати його лігво. Приведи мене до нього. Покажи його місцезнаходження.
- Я тобі що, Google
Maps? Тобі через GPS навігатор маршрут провести?
- Годі жартувати. Я знаю, що ти можеш.
- А в замін що? - горіли хитрі очі диявола, - Я звик забирати душу, але твоя непостійна. Почує музику і повернеться назад на Землю.
- Ми ж можемо домовитись.
Диявол замовк. Вогняні очі пильно вдивлялись в обличчя молодого хлопця.
- Домовились. Я допоможу тобі, але, якщо ти станеш мені потрібним, я повідомлю що треба зробити.
- По рукам, - погодився Меломан.
- Саня, ти з ким розмовляєш? - зайшов до ванної товариш.
- Що? - різко обернувся підперезаний рушником хлопець, - Я вирішував проблеми.
Пряма міждзеркальна трансляція з дияволом зникла.
Саня знову бачив своє спотворене обгоріле тіло, але Ден, як і всі інші люди, бачив свого товариша звичайним, сповненим життя, хлопцем.
- Це твій одяг. Той, який ти полюбляєш.
Ден тримав гарноскладену одежину. Вче чорного кольору, а зверху, лежала та сама, шкіряна маска.
Саня взяв її в руки і задоволено усміхнувся.
Глибокий, поросший травою спуск вниз. Під густими чагарниками та високими деревами сховалась старенька хатинка.
Блондин повільно приходив до тями лежачи на дерев'яній підлозі.
Дівочий плач насторожував молодого чоловіка. Його сині очі відкрились.
В хатині гуляла темрява, але великий повний місяць бив у вікно, освітлюючи половину приміщення.
Світло падало на старе пружинне ліжко, на якому перебувала зв'язана дівчина.
Її руки та ноги міцно стискали мотузки, які закріплювалися до країв ліжка.
Все обличчя незнайомки було залито гіркими слізьми.
- Хто ти? - злякано поцікавився хлопець підводячись з долу.
- Благаю, відпусти мене. Може ти хочеш грошей? Мій тато гарно заробляє. Він зможе заплатити.
- Тихо! - гаркнув Любомир.
Плачуча дівчина відразу замовкла.
Хлопець підходив ближче. Це її насторожувало та вводило в ще більший страх.
Лариса стала дригатись, немов навіжена, так, ніби її вдарило струмом, намагаючись розірвати мотузки.
- Не бійся мене. Я тобі не заподію шкоди. Я розумію, що це звучатиме досить дивно, але, то був не я.
- Як це не ти?! Ти вбив мого хлопця! Вбив його друзів! Ти в розшуці! Я бачила твоє фото в новинах!
- Давай ти спочатку заспокоїшся, престанеш плакати, а потім, я все тобі поясню. Хочеш гарячого чаю?
Лариса нічого не розуміла.
Жорстокий серійний ман'як, який вбив купу людей, виглядає милим хлопцем з ніжним приємним голосом, і до того, пропонує випити чаю.
Вона дивилась на симпатичне обличчя, яке зараз виглядало по іншому. Манера говоріння, погляд, міміка, все було не таким як тоді, на трасі.
Здавалось, ніби хлопець дійсно каже правду.
Сльози не переставали текти, але Лариса погоджуючись кивнула головою.
- От і добре, - усміхнувся Любомир і глянув на свій наручний годинник.
- Часу мені вистачає. Я піду в сарай і запущу трансформатор, а потім увімкну світло і поставлю чайник. Залишайся тут і нікуди не втікай.
Блондин зник за дверима.
Лариса здригнулась в надії що мотузки здадуця, але ні, її спроба виявилась марною.
- Куди ж я втечу?
Тихо з сумом прошепотіла ридаюча полонена дівчина.
***
Десь в центрі міста.
Квартира.
Ден змив з свого обличчя засохлу кров та бруд. Як виявилось, не так там вже і багато ран.
Розрубана брова, зчесаний лоб та розбита нижня губа.
Денис стояв в ванній кімнаті схилившись над раковиною. Він розглядав своє ушкоджене обличчя в настінному дзеркалі.
Поруч з господарем оселі стояла зашторена ванна, в якій струменіла гаряча вода.
На всю квартиру лунала музика, яка доносилась з потужного музичного центру.
Музика грала не тому, що хлопцям було весело, а тому, що Меломан повинен постійно чути якусь мелодію, аби існувати в нашому світі.
Хлопець не може жити без музики - в прямому сенсі цього слова.
Чудновський стояв під душем і натирав шампунем свою світловолосу голову.
- Саня, ти там в темпах, будь ласка. Потрібно якомога швидше відшукати Ларису!
- Ми ж так просто не знайдемо її серед величезного лісу, але сподіваюсь, що дехто нам допоможе, - з заплющеними очима відповідав Меломан, а біла шампунь повільно стікала по його молодому обличчі.
- Так. Ти правий, друже. Мийся, а я піду, принесу тобі нормальний одяг.
Ден зник за дверима, а Саня став хутко обмивати своє сповнене життям тіло.
Помившись як слід, повсталий із мертвих виліз з ванної.
Витираючись білим чистим рушником Саня ненароком кинув оком на дзеркало, яке висіло над раковиною.
Меломан не любив дивитись на своє відображення, адже дзеркала показували його справжню сутність.
Бліді мертві очі та чорне від засмаженої крові тіло дивилось на Олександра.
- Боже, правий.
Хлопець відвернувся, аби не бачити ту потвору, аби не бачити себе справжнього.
- Тут ти помиляєшся! - роздався грізний нелюдський голос за його спиною.
Меломан обернувся на звук і побачив, що дзеркало змінило свою картину. За склом панувала суцільна темрява, а посерредині червона рогата потвора з жовтими очима та гострими зубами, які виднілись в злісній посмішці.
- Ви, люди, такі невдячні суки! Постійно згадуєте свого Бога, який нікому і ніколи не допоміг! А я тут, як Матір Тереза, постійно всим іду на зустріч, а про мене всі мовчать. Один тільки Боженька для вас є хорошим. Отак от і роби добро людям.
- Тому що ти ніколи і нікому не станеш допомагати просто так. Обов'язково зробиш так, що твої умови принесуть більше користі тобі, ніж тому бідолашному.
- Послуга за послугу, - усміхнулась рогата потвора, - Безкоштовний сир лише в мишоловці. Ти мені краще скажи, якого хріна ти тиняєшся по землі смертних?!
Меломан наблизився ближче підперезавшись білим мокрим рушником.
- Я не знаю чи ти чув, але в нашому лісі переховується один серійний вбивця. Говорять, що він володіє магією. Звичайна людина невзмозі його здолати. А в того покидька кохана дівчина мого найкращого друга. Я маю йому допомогти. Можу принести тобі ту, заплямовану гріхами душу.
- Знаю я, хто то такий. Як і ти, повернувся з мого Пекла.
Диявольські страшнющі очі палали полум'ям і здавалось, що його спеку
відчутно на людській стороні дзеркала.
- Ідіотська дітвора! Багатьом кортить погратися з нечистою силою, гадаючи, що це весело. А це не іграшки! Якось бавились одні. Викликали духа померлого. А він і прийшов, та й так гарно, що вліз в тіло молодого хлопця. Він став збирати людські душі, аби повернути свою магічну силу, так, як за життя був могутнім чаклуном-чорнокнижником. Йому вдалося і тепер, він може показати тобі гарні фокуси. Чим ти, ідіоте, збираєшся його здолати?!
- Ще не знаю, але обов'язково здолаю, - занадто самовпевнено заявив Меломан.
- От таких от, ідіотів, які говорили "Обов'язково здолаю", я вже стільки набачився. Колись такі завзяті хлопці намагалися мене знищити, а зараз, сидять в моєму Пеклі. Їх чорти, по суботам, жарять в дупу.
- А чому по суботам? - незрозуміло навіщо поцікавився Саня.
- Тому що у суботу в чортів вихідний! Охо-хо! - гучно реготав диявол вишкірюючи свої гострі зуби та довгий роздвоєний, ніби в змії, язик.
- Допоможи мені, а я в замін, поверну тобі його поганющу душу.
- Ти його не здолаєш! - перестав реготати червоний.
- Я спробую.
- Чим саме я маю тобі допомогти?
- Мені потрібно відшукати його лігво. Приведи мене до нього. Покажи його місцезнаходження.
- Я тобі що, Google
Maps? Тобі через GPS навігатор маршрут провести?
- Годі жартувати. Я знаю, що ти можеш.
- А в замін що? - горіли хитрі очі диявола, - Я звик забирати душу, але твоя непостійна. Почує музику і повернеться назад на Землю.
- Ми ж можемо домовитись.
Диявол замовк. Вогняні очі пильно вдивлялись в обличчя молодого хлопця.
- Домовились. Я допоможу тобі, але, якщо ти станеш мені потрібним, я повідомлю що треба зробити.
- По рукам, - погодився Меломан.
- Саня, ти з ким розмовляєш? - зайшов до ванної товариш.
- Що? - різко обернувся підперезаний рушником хлопець, - Я вирішував проблеми.
Пряма міждзеркальна трансляція з дияволом зникла.
Саня знову бачив своє спотворене обгоріле тіло, але Ден, як і всі інші люди, бачив свого товариша звичайним, сповненим життя, хлопцем.
- Це твій одяг. Той, який ти полюбляєш.
Ден тримав гарноскладену одежину. Вче чорного кольору, а зверху, лежала та сама, шкіряна маска.
Саня взяв її в руки і задоволено усміхнувся.
Коментарі