Чаклун не встиг вимовити закляття, тому що, куля була занадто швидкою. Срібна шалена вбивця пробила череп.
Дем'ян звалився на траву.
Темний Винищувач повільно підійшов до лежачого ворога і здійснив контрольний постріл в серце.
- Срібні кулі вбивають нечистих. Він же нечистий, правда? - поцікавився темночервоний у здивованої пари.
- Та...так. Це душа ча..ча..чаклуна, який поверррнувся з пе..пек..пекла. Він вби..вбивав лю..людей, - заїкалась налякана дівчина.
- Гадаю, що це лайно можна віднести до нечисті, - рука крутнула пістолет на вказівному пальці і поклала до піхви, яка весіла на ремені ховаючись за плащем, - Ви мене не лякайтесь. Я, типу, супергерой. Рятую людей від різного потойбічного лайна. Я чув про лісового вбивцю, але не звертав на це увагу. Гадав, що він звичайна людина. А мочити людей, це не по моїй частині. А тут бач як...
- А ти тут яким дивом? - роздався суворий голос Меломана.
В руці чоловіка в чорному сиділа сокира. Від рани на тілі не залишилось жодного сліду і лише майка залишилась розідраною на грудях.
- Це ти в мене запитуєш? - здивувася Темний Винищувач, - Що ти робиш в світі  смертних? В Пеклі підписали амністію?
- Я відрив його могилу і повернув до життя, аби він допоміг мені врятувати кохану, - заявив Ден.
Темночервоний скоса глянув через свою маску на хлопця.
- Ах, ти ж некрофіл. Тобі терміново потрібно до психіатра.
Мисливець на нечистих потвор був молодим чоловіком. Мав двадцять з гаком років, і був занадто балакучим та любив кепкувати.
- Ми б і без тебе впорались, - заявив Меломан.
- Чим? Божими молитвами? - Винищувач перевів погляд на чорного, - А ти як завжди на біті. Славнозвісний Меломан. Справжній месник з Пекла, який житиме вічно допоки музика звенить в його вухах! А що слухаєш? - рука мисливця потягнулась до єдиного уцілілого навушника, але герой ляснув його по долоні.
- Відвали! Тобі що, повилазило?! Не бачиш, що в моєму вусі лише один навушник?!
- Знаєш що, - обурився Винищувач, - Ця маска негативно на тебе впливає. Холодний, суворий,  з гігантськими  сталевими яєлами...Мені завжди подобався той, звичайний Санька. Добродушний хлопчина з приємним ангельським голосочком. Такий мі мі мі...Ану знімай маску! - рука балакучого героя наблизилась до чорної шкіряної маски.
Бум.
Меломан прямим ударом гепнув в груди співрозмовника і того відкинуло на декілька кроків назад.
- Не чіпай мене, базікало!
Темний Винищувач був веселим хлопцем і отриманий удар його зовсім не роздратував.
- А ти все бурчиш і бурчиш. Ой, ти мій буркутунчику, - рука темночервоного трясла щоку безсмертного героя.
Це було зовсім не довподоби чорному і він знову гепнув того в груди.
- Ти хоч колись буваєш нормальним? - запитав Меломан.
- У кожного свої поняття нормальності. Добре. Припиняймо балачки та ходімо геть з цього проклятого лісу.
Четверо людей повільно направлялись в темряву.
- Я - Темний Винищувач. Саньку трохи знаю, а вас як величати? - поцікавився мисливець в закоханої пари.
- Ден.
- Лариса.
Карі очі зацікавлено глянули на груди дівчини, а потім назад, оцінюючи задок.
- Ларисо, а ти така собі, нівроку квіточка. В тебе з цим, любителем розривати могили, все серйозно? Бо ми могли б гарненько десь з тобою відірватись.
- Я кохаю його, - дівчина притиснулась до Дена.
- Ну, звісно. В мене колись була дещо схожа ситуація.
- Ви далеко зібрались?! - лунав знайомий грізний голос позаду.
Всі четверо дружно обернулись і побачили цілого та неушкодженого чаклуна, який впевнено стояв на ногах.
- Три чорти мені у сраку! - здивовано викрикнув Темний Винищувач, - Його навіть срібло не взяло! Вітаю вас, хлопчики та дівчатка. Ми у великій дупі.