А я тебе колись забуду

Людмила Потапенко

А я тебе, колись забуду, Вийду заміж. Народжу дітей. Та, ніколи жаліти, не буду, Про той, наш, самий перший день. Я обіцяю, що горя не знатиму. Що, ВІН любити буде мене. Проте, я не знаю, чи так я кохатиму, Як зараз, кохаю тебе. Я сказала, що я забуду? Ні! Буду бачити, тебе я у снах, І в той час, як мені будеш снитись, Висохатимуть сльози, на мОїх очах. А я, в твою честь, назву сина, В нього очі будуть твої! Я обіцяю, що буду щаслива, Пообіцяй, теж саме й мені!

2018-07-04 11:32:24

Інші вірші поета

А ти, ще досі з автоматом Пробач мені, мамо! В клітці Перегоріла

Інші поети

Bint __Abdoolrahman

@bint_abdoolrahman

Mimi Meow

@Mimi_meow

Катерина Данилевська

@Bookish_Phoenix

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

130

4587

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11208