Її переповнювало обурення, незрозуміла злість уже клекотала десь біля серця, а душа намагалась розплутати увесь клубок почуттів, що переповняли Мар’яну. Не могла зрозуміти свого чоловіка, що ще вчора ледве стримувався, щоб не «підрихтувати» обличчя іншому, а вже сьогодні він, бачте, їде із сусідом до міста. От як зрозуміти цих чоловіків? Що в них в головах діється? Їй все невтямки, як це вони раптом так потоваришували.

І весь час, що їх не було з’їдала себе з середини. Навіть, порадіти не мала сил, що конфлікт вичерпав себе і тепер вже ніхто не буде ревнувати її до когось. Принаймні, вона сподівається на це.

Вже й руки зайняла роботою, але це не заважало слідкувати за часом. А той наче навмисно тягнувся повільно, й так довго, що Мар’я встигла усі вікна повимивати та стала прополювати від бур’яну клумби.

Саме там, наче злодій уночі, вона дозволила собі трохи порозглядати нишком подвір’я сусідів. Серйозних змін наче й не зазнало з того часу, як ще вона там жила, але помітна була чоловіча рука. Помітила й нову господиню – та сиділа біля хатини та всівала землю помаранчевими «підсніжниками», себто смалила цигарки не гірше ніж затятий чоловік-курець. А в неї ж дитина мала – подумалось жінці, але хитнула головою, проганяючи непрохану думку геть. Не її це діло. Зовсім її не стосується як поводиться нова дружина Олега.

Її роздуми перервав добре знайомий їй шум автомобіля. Додому повернувся Матвій із покупками, вчергове здивувавши її тим, як спокійно попрощався із її колишнім. Як звичайні добрі сусіди вони потиснули один одному руки та розійшлись кожен до своїх справ.

Але день у селі звався б пропащим, якби хтось не вчинив сварку та таку, щоб усі сусіди мали що слухати, а потім й обговорювати. Дружина Олега репетувала так голосно, наче десь на ній був захований мікрофон, а по вулиці розставили підключені до нього колонки.

Мар’яна підхопила з машини невеличкий пакунок із продуктами та поспішила зайти до хати, щоб не стати випадковим свідком сварки сім’ї сусідів. Вже зачиняючи за собою двері почула, що Світлана шукає доньку. А та ж у лікарні. Кинула німе запинання чоловіку, бо ж він напевне знає більше за неї.  А той вловивши погляд її очей, знизав плечми.

—      Він не сказав їй, що мала в лікарні. Вчора поночі повернулась і бач, тільки зогляділась за дитиною. Не переймайся, самі розберуться. — запевнив Матвій.

А Мар’яна й не питала більше. Не сміла лізти в чужу сім’ю, бо не хотіла б, щоб і в її брудній білизні хтось копирсався.

Але розуміння, що й у новій сім’ї Олега не все гаразд не йшло з голови. Подумки прирівнювала своє минуле до чужого сьогодення. І не розуміла чому ж щастя в тому домі таке примарне та вкрай коротке.

—      Матвію, а ти щасливий? — ледь схиливши голову в бік, вона зазирнула в очі чоловіка.

Вони сиділи за хатою біля самого городу на старенькому покривалі та пили її улюблений домашній чай із чебрецем. Небо над ними вже набуло темних відтінків, а зорі одна за одною, як малесенькі лампочки засвічувались та складалися у химерні символи. Воно було таким безкраїм та загадковим, яким його не побачиш у місті серед багатоповерхівок.

Чоловік уважно поглянув на дружину, здивований її раптовим запитанням. Пригорнув її до себе, ховаючи від прохолодного повітря у своїх обіймах.

—      З того дня, як ти стала моєю дружиною і кожної секунди, як ти поруч.

Його відповідь дуже потішила змучену різними хорошими й не дуже думками душу. Прийшла їм на заміну впевненість та крихітна радість. Всі ті дурні думки втекли геть з білявої голівки. Всі вони дарма навідувались до неї, бо ж тепер Мар’яна чітко усвідомлювала, як бути далі.

***

На ювілей до старої Пилипівни зійшлось чимало народу – велика родина брата та ціла орава племінників, пропускаючи чарчину, чесали язики із сусідами, не забуваючи виголошувати тости за здоров’я ювілярки та її дітей. Бо ж і Мар’яна вважалася її дочкою. Як казала сама Пилипівна, - у розумної свекрухи з’являється дочка, а у поганої – зникає син.

Мар’я тільки посміювалась з цього та згодом заховалась на кухні від злегка сп’янілих та звеселілих гостей. У великій компанії малознайомих людей вона почувалась незатишно, а коли ті ще й почали перемивати кістки іншим, то й зовсім погано.

А надто, коли почали обговорювати сім’ю сусідів. Адже колись і вона була її частиною. Значить її також зачеплять ті язики й неодмінно прополощуть її життя.

Олега також запрошували, але той відмовився приходити та пообіцяв натомість зайти на гостинну вже із донечкою після її виписки. Його матір, що повернулась від родички, забігала ненадовго привітати сусідку і також обіцяла зайти пізніше. Мар’яну тільки ненадовго вхопила за руку та вибачалась, що була поганою свекрухою. Білявка не тримала зла на жінку, про що їй розповіла та побажала одужання онучці.

Життя наче налагодилось, думала Мар’я по поверненню в місто. Все йшло так, як вона того бажала. Але однієї деталі до пазла щасливого життя все ж не вистачало.

***

Епілог

За місяць подружжя знову приїхало до села. Цього разу Мар’яну вже не потрібно було вмовляти, вона не сумнівалась і не відмовлялась, а й сама хотіла відвідати свекруху.

Того дня Пилипівна із сусідкою пішли ще з самого ранку на похорон своєї однокласниці. А невдовзі на подвір’я завітав Олег із донькою.

—      Це нахабство з мого боку, але дуже прошу вас приглянути за Зоєю кілька годин. Мені треба вже їхати до суду, матері дзвонив, вона постарається швидше прийти та забрати її. Я тут написав вам що і як на всякий випадок..

Мар’яна вислухавши колишнього поглянула на Матвія – він ледве помітно кивнув і вже тоді взяла на руки маленьку Зою. Дівчинка з цікавістю розглядала незнайому їй тітку та потягнула заслинені ручки до її довгого білого волосся, що вільно спадало по плечах.

Зрозумівши, що донечка познайомилась із новою, хай і тимчасовою для неї нянею та спокійно її сприйняла, Олег поспішив поїхати.

Дівчинка саме вчилася ходити, тому не пхикала тільки тоді, коли її хтось водив за ручку. Мар’я вже встигла дослідити клумби, навідати усю живність, на кілька разів погодувати Зою, але та вперто не бажала спати. Побачивши, що дружина втомилася їй на зміну прийшов Макар. Він саме гойдав на руках дитину, коли повернулась матір Олега.

—      Він буде хорошим батьком. Ще не думали про своїх? — тихо поцікавилась жінка.

—      Вже надумали. — посміхнулась білявка, торкаючись живота, де ще непомітно для людського ока вже росла їх з Макаром дитинка.

—      Легкої вагітності тобі, дівчинко. Зоя вже втомила вас, час нам додому.

Сусідка забрала онуку, не втомлюючись дякувати за допомогу та завдані незручності. А подружжя тільки посміхалось – їм було корисно хоч на кілька годин побачити, що чекає їх у майбутньому.

***

Олег таки домігся у суді, щоб донечка зосталась із ним, а її матір позбавили батьківських прав. Світлана не дуже й засмутилась цьому, хоча для людей вдавала, що засмучена таким рішенням суду. Втім через місяць вже й забула про існування дитини та подалася до столиці до чергового кавалера.

Олег хоч і був батьком-одинаком, але не дозволяв себе жаліти. В його житті залишився найцінніший скарб, а все решта не мало значення.

Мар’яна та Матвій за сім місяців стали батьками білявого, як і матір, хлопчика. Вагітність не була легкою, особливо наприкінці її мучив сильний токсикоз та болі у спині. Але кожного разу, буваючи в гостях у свекрухи та бачачи Олега та його доньку, вона розуміла, що воно того варте. Потім були кольки, зубки, сотні недоспаних ночей, сварки через дрібниці. Але і ці маленькі негаразди не змогли зруйнувати сім’ї, побудованої на взаєморозумінні та сильному коханні.