Він до чортиків скучив за цими краєвидами — безкрає синє небо простягнулося над золотими полями. Легкий вітерець погойдує налиті колоски. Вривається в авто та куйовдить відросле волосся водія. Спекотне, але таке свіже, чисте повітря лоскоче у носі.
Матвій перемкнувся на другу передачу, щоб поволі, з насолодою розглянути рідні місця. Хоча його старенькі Жигулі дозволяли їхати третьою по рівненькій дорозі. Але попри бажання швидше побачити матір, він їхав помалу.
Два роки він не бував тут. Не приїздив до неньки, хоч душа рвалася до єдиної рідної людини. Але робота не дозволяла, міцно тримала його в чужій країні майже два роки. І тільки вчора вдалося вирватися з країни баварських ковбасок до рідної України.
Пилипівна ще не знала про повернення сина з чужини. Його приїзд мав стати для неї сюрпризом. 
До його несподіваної появи на порозі батьківського дому залишалось хвилин п’ятнадцять за умови їзди цією ж швидкістю. Вже й перехрестя видніється попереду. А ще самотня жіноча фігура. Мабуть, чекає на автобус до міста – припустив Матвій. Та проїхав повз, ледве глянувши на дівчину із невеличкою дорожньою сумкою. Схоже, що студентка.
Але ж громадського транспорту сьогодні не буде. Там якась несправність трапилася і половину рейсів скасовували. Було якесь оголошення про це у місцевій групі в Фейсбук. Воно і йому випадково потрапило на очі. Дивно, що й білявка цього не знає в еру інтернету. Хоча всяке трапляється…
Чоловік сам собі дивувався і не міг пояснити причини свого вчинку, але ще за дві хвилини роздумів його авто розвернулось на дорозі та покотилось по дорозі у зворотному напрямку. Пригальмував біля дівчини та вибрався з автівки. Оглянув подорожню з голови до ніг.
Не схожа ця синьоока білявка зі зляканим виразом обличчя на студентку. Ні вона, звісно, гарна і молода, але втомлений вигляд має. І погляд як у загнаного в кут звірятка.
Мар’яна ще здалека помітила самотнє авто, що рухалось в бік її села. За час, що вона простояла тут, це була єдина автівка. Помітила й раптову зміну в планах водія, його різкий маневр серед дороги.
Чому він повертається? До неї? Навіщо вона йому? Чим привернула увагу, що незнайомець повернувся? Невже то один із друзів Олега? Ні, ні, ні. Тільки не це.
Бігти? Куди вона сховається в чистому полі? Нікуди.
Мар’яна так і стояла на місці – ноги наче приросли до землі. Вислів *серце пішло у п’ятки* зараз точно описував її стан. Від страху, почуття неминучого та вимушеного повернення додому не могла й поворушитися.
Усіх місцевих утікачка знала, з сусідніх сіл також. А тут – ні він, ні його автівка не здаються знайомими. Хто ж він?
- Добрий день! Ви до міста? Можу підвезти.
- Здрастуйте. Дякую, але я краще на автобус зачекаю.
- Сьогодні його не буде. Якась поломка.
- Але ж ви до села їхали. Не треба заради мене змінювати плани. І не знаю я вас зовсім…
- То познайомимось. – всміхнувся чоловік. – Мене Матвієм звати. У цьому селі живе моя мама.
- Я усіх місцевих знаю, а вас ні. - твердо заперечила вона на додачу мотнувши головою. Хто його зна що за один. Воля для неї бажана і шанс швидше втекти не хочеться пропускати, але життя дорожче.
- За кордоном працював. Вчора тільки повернувся. Їхав сюрприз робити. – кивнув він в бік машини, що була наповнена подарунками. 
Боязко вона все ж заглянула в автомобіль. Не минулось без вагань. Але Матвій не підганяв, чекав терпляче поки білявка наважиться.
І вона наважилась - поглянула востаннє на село та сіла біля водія. А ще за десять хвилин тихо витирала непрохані сльози наближаючись до мрії.
А він не питав нічого. Мовчки подав хустинку, розуміючи тільки одне - він зробить усе аби ця дівчина більше не плакала.