Перший, найменший, але найважливіший крок до втечі був зроблений майже одразу після чергового приниження. Мар’яна похапцем зібрала усі свої документи та побігла до сусідки, поки додому не повернулась свекруха. Вмиваючись сльозами подякувала їй за турботу та притулок тієї дощової днини, а точніше ночі, віддала випрану одежу та попрохала про послугу – зберігати у себе її документи до певного часу. Пилипівна, до слова, не здивувалась такому проханню і не відмовила. Тільки перехрестила на удачу, коли та поверталася додому, як це часто роблять матері коли хвилюються за своє дитя.
При зручній нагоді, коли чоловік в черговий раз прилипав до чарки з іншими місцевими пияками, а свекруха кудись йшла, Мар’яна і собі дозволяла ледарювати та тихцем, як справжня шпигунка пробиралась до Пилипівни. І кожного разу йшла не з пустими руками, а з якимось власноруч приготованим смаколиком. Так їй дякувала за те, що її нечисленні пожитки тепер надійно зберігались. Спочатку всі документи та золото, яке мала. Поступово перенесла і свій гардероб – тільки найнеобхідніше та найгарніше, те що подобалось саме їй, а не комусь іншому. Ще однією складовою втечі стали гроші. З ними було найважче. Доводилось збирати копієчка до копієчки. Економила як могла, навіть!, обманювала свекруху про суму залишку з покупок. Але то на благо. На її благо. Мар’яна ніколи б так не вчинила, але ситуація змусила.
Після кожної владо проведеної спецоперації, дозволяла собі відзначити це діло чашкою кави. Ховалась у затінку дерев, що росли на кінці городу та ховали за собою ставок від сторонніх очей. Насолоджувалась красою літньої днини та розмірковувала про своє майбутнє.
Тільки одразу разом зі своїми пожитками втекти не могла. Не хотіла бути поміченою на автобусній зупинці. Боялась, що там її помітить чоловік або якийсь інший доброзичливець й розповість йому, а той розбиратись у ситуації не стане. Кулаками проведе роз’яснювальну роботу та й по всьому. А то ганьба. Не хотіла ставати черговою темою для пліток — ні сама, ні чоловіку такого не бажала. А той як спіймає, то неодмінно ославить. Та й починати нове життя хотіла чистою – без синців чи інших побоїв.
Тому й грала у господиню – робила всю роботу на совість. Пропускала повз вуха кожне дорікання свекрухи – хай та собі бурчить скільки хоче, а вона потерпить. Нове життя варте того.
Зручна мить не наставала довгих для Мар’яни півтора тижня. Жінка вже втрачала надію на здійснення своєї мрії.
Якоїсь миті їй здалось, що свекруха щось підозрює і саме тому майже не ходить нікуди, а все біля неї крутиться. Та й Олег почав менше пити. Чи то просвітлення на нього яке найшло, чи то вже просто пити було несила. Але така зміна раптом налякала його дружину. Що як він перестане пити? Як же вона втече? Не буде вже причини. Не зможе покинути… Ні, вона зовсім не бажала йому спитись, однак хотіла скористатись моментом. А він, як на зло, вислизав від неї, як пісок крізь пальці.
Та прозріння голови сімейства Кравець не затрималось надовго. І радість була передчасною. Олег таки знову напився. Та ще й гірше, ніж до цього. Тепер вже не повертався за кілька годин, а разом із сутінками або й зовсім не з’являвся ночувати. Де пропадав – не знав ніхто. Навіть, його товариші по чарці не кожного дня його бачили.
Може коханку завів? Та ні, кому міг знадобитися одружений пияк? Нікому. Жінці, якщо й треба чоловіка, то рукатого, а не любителя оковитої. Та й Мар’яні байдуже якось. Хай собі навіть десять полюбовниць знайде, аби очі її його не бачили більше, аби голос його не чути. Щоб й на кілометр його близько не було.
Так тільки для годиться інколи шукала його, людей розпитувала. Але те її занепокоєння було не більше, ніж обман. Для людей хвилювалась, не для себе. Зачерствіла вона. Вигоріло вогнем її кохання до чоловіка. Не залишилось більше ніякого почуття. Вона вже відмучилась.
Вистраждала своє право на нове життя, на щастя. Хай воно й не в рідному селі, не з чоловіком, а на самоті. Але таке бажане.
Той день Мар’яна запам’ятає на все своє життя. Це однозначно. Сьогодні все зміниться. Вона нарешті зважилась втілити свій задум до кінця.
Олег знову кудись подався й наказував його не чекати, бо ж він хазяїн – що хоче, те й робить, а звітувати не збирається. Не її то діло. Хай вимиває хату до блиску, бо скоро його день народження. А у їх халупу буде соромно скликати друзів.
Мар’яна тихо розсміялась, щойно він зник за воротами. День народження у нього. Нічого, приготує й вона подарунок. І він обов’язково його запам’ятає. Друзів він зібрався скликати. А як же ж. Знає вона тих друзів – спиті та нікому не потрібні алкоголіки, такі ж як і він. І зовсім в них не халупа — гарна затишна хатина. Так, сучасніший ремонт не завадив би, але ж його робити нікому та нема за що.
Свекруха пішла майже одразу за сином. Не наказувала нічого, як не дивно. Попередила тільки, що затримається, бо іде до давньої подруги на день народження, а вона живе аж на краю села, тому що тулиться до лісу. Може й там заночує.
Настав її час — зрозуміла Мар'я. Обставини їй сприяють. Але перш ніж залишати цей дім назавжди, навела порядок. Не хотіла залишати безлад за собою. Хай то й були кілька немитих мисок та прання. Погодувала тварин, попрощалася з ними наче з рідними людьми. Та й пішла до сусідки.
— Зачекала б трохи. Скоро син приїде — відвіз би до міста. А там би й допоміг влаштуватись. І мені б спокійніше було, і тобі легше. Хороша ти дівчина, Мар'янко. - не полишала надії Пилипівна. Полюбила вона бідолашну сирітку як рідну дочку. Щиро хотіла допомогти їй чим може. І впевнена була, що й син не відмовить.
- Не хочу я, Пилипівно, ще більше завдавати вам клопоту. Ви й так дуже вже допомогли мені. Дякую вам за все. Але далі — сама. Піду. Автобус скоро буде на трасі. Не можу спізнитись.
- Бережи себе, дитино. Я молитимусь за тебе.
- Дякую. - тихо прошепотіла Мар'яна, обіймаючи сусідку на прощання.
А потім окинула поглядом востаннє будинок, що був їй домом, сусідку і пішла до траси, яка проходила неподалік від села. Змахнула непрохані сльози та стала чекати на автобус до міста.