Давай ми забудемо
Amareto
Давай ми забудемо все що було Давай не питатимеш хто був колись Давай я розкажу усе це сама Ти лиш не вір злим язикам Я помилялася досі не раз Це помутніння наче весь час Та лиш тепер коли пройшов час Я зрозуміла, що втратила нас Я не загляну вже іншому в очі Уст я чужих уже не торкнусь Тільки до тебе горнутись я хочу А більше прощення мені не знайти Ти можеш почути про мене "грязь" Брудні, злі історії - було не раз Та молодість вела дорогою нас Говорячи "Бери все поки є час " Так я соромлюсь інколи фраз Сказаних так необдумано враз Та я не верну назад той час Щоб ти зрозумів, усе вже не так Це мабуть останні звертання до тебе Бо думаєш ти вже не про мене Я мабуть таки не достойна тебе Та чи я знала, що так все буде? Я загубилась посеред світу І не розумію куди себе діти Я лиш бажаю усе відпустити І з чистого аркуша почати жити.
2019-09-01 20:08:14
5
0
Інші вірші поета
Не бійся дихати на повні груди Лиш вперед Без жодної з наших красоток Ти ищешь напрасно
Інші поети
Time_Fune
@Time_Fune
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Вікторія Тодавчич
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
2628
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12850