Синдром відмінника чи щасливе майбуття? Ніхто не може змусити вас почуватися неповноцінними без вашої згоди.(Елеонора Русвельт) Синдром відмінника - психічний розлад, який супроводжується надмірним "перфекціонізмом" та гострими реакціями на невеликі невдачі чи поразки. Мільйони людей із різних куточків світу страждають ним, не надаючи цьому особливого значення. Вони постійно потерпають від нав'язливих думок про те, що їх дії приносять мало результатів, і того, що життя минає дарма без постійної праці. Це уявлення  створене ще задовго до того, як люди почали розширювати діапазони своїх пізнань, до того ж наше "толерантне" суспільство невпинно диктує що й кому слід робити, доводячи речі до абсурду. Синдром відмінника зароджується в людині ще з дитинства. Безліч школярів змушують прийняти те, що навчання - їх основна ціль, саме тому досить часто, з раннього віку, вони перестають розуміти, чи може дослідження чогось нового приносити задоволення. Унаслідок цього більшість дітей вступає до "вишів" не з власної волі, а з ініціативи батьків. Станом на 2017 рік в Україні відсоток людей, котрі здобували вищу освіту становив 79 відсотків. Згідно з науковими дослідженнями, для повноцінного функціонування всіх сфер життя суспільства необхідні 5-10 % високоосвічених людей. На мою думку, ця проблема є однією з ключових, адже рівень освіти в Україні не надто високий, а диплом про закінчення університету ніколи не гарантує отримання престижної роботи чи щасливого майбутнього. Досить рідко у ЗМІ говорять про підліткову смертність, яка є найбільш поширеною у період екзаменів. Хтось не чекає дива і просто втікає від відповідальності таким чином, хтось залишає свій дім - задля того, аби не бути тим, ким його бачать батьки, а хтось здобуває по суті непотрібну освіту, і врешті-решт працює там, де воліє душа. Факт залишається фактом: від себе не втечеш, і, вважаючи, що провести кілька років у гарненькому вузі, який обрали твої батьки, - це вихід, ти втрачаєш себе. Кожен день - можливість подумати над майбутнім фахом, тому якщо сьогодні ти стоїш на порозі дорослого життя (навіть якщо попереду багато часу), дозволь собі обрати саме ту справу, яка зробить із тебе того, хто завжди зможе з гордістю сказати про свій рід діяльності. Неважливо ким ти станеш завтра, просто подаруй собі шанс на аналіз вподобань. Цілком нормально, якщо через труднощі, з якими довелося зустрітися у школі, ти втратив бажання рушати в доросле життя прямо зараз. Чим раніше прийде усвідомлення того, що синдром відмінника становить реальну загрозу, тим вищою є можливість самореалізації. Сотні студентів, закінчивши навчання і почавши справжнє доросле життя, уникають соціальних контактів заради блискучої кар'єри і хорошого статусу. Не обмежуй себе ні в чому. Ти маєш право на відпочинок! Любов до себе - це магічно. Без неї важко стати свідомим і реально оцінювати сили. Жоден успіх не виключає ризик емоційного вигорання. Задля його уникнення потрібно виважено прийняти рішення стосовно подальшого професійного майбуття і, якщо є необхідність, пройти курс психотерапії. Поважайте себе і свій вибір!

"Плач" українців, або як давно ви вечеряли у сімейному колі? Спілкуючись із різними за віком людьми, чую нарікання на те, в якій країні ми живемо. Когось не влаштовують ціни у супермаркетах, когось зарплатня чи стипендія, але більшість полюбляє скаржитися одразу на всі недоліки: починаючи з "дір" на дорогах сіл та мегаполісів, корупційних схем, через які страждає освіта і енергетика, закінчуючи тим, чому нас примушують вакцинуватися. Я би хотіла підійти до цієї тенденції "плачу" українців неоднобоко, намагаючись віднайти істинні причини проблем. По-перше, не може не шокувати телебачення та вітчизняна кінематографія. Знаєте, чому ми не знімаємо хоррор? Наші документальні фільми й так важчі, а те, наскільки невтішно подається новина просто жахає. Неодноразово доводилось чути від людей старшого віку про те, що телевізор вони не вмикають, щоб серце не схопило. Культурна сфера є однією із провідних, коли справа стосується того, наскільки європейські цінності впливають на наше мистецтво, і поки що ми на шляху до створення чогось вартіснішого ніж мелодрами про прибиральницю готелю і його власника. По-друге, дев'яносто відсотків суспільних проблем може вирішити судова реформа. Спостерігаючи за подіями в Україні, завжди чекаєш, що народ ось-ось повстане: "Немає реформи - буде революція". Рано чи пізно нам набридне збирати голоси за петиції, які майже ніколи не спрацьовують на користь людей. Кожен законопроект для нас наче вирок, кістка у горлі. По-третє, не знаю скільки нам потрібно років для того, аби довести, що ми самостійні і нам не потрібні сусіди, котрі завжди ласі на шмат родючої землі. Очевидно, що Україна буде ще довго боротися за свою суверенність. Не можна сказати скільком поколінням доведеться відбудовувати те, що ніяк не почне захищати уряд, але ми не повинні допомагати йому схиляти нас до могили. Найліпшим помічником у вирішенні душевних тривог є фізична праця, але так як ми, українці, й так працюємо не покладаючи рук, я вважаю, що для нас найчудовішим варіантом подолання свого невдоволення оточуючим світом є повне єднання з природою. Там, де не говорять про борги України перед ЄС і підвищення цін на газ. Усвідомлення того, що ти заслуговуєш на безперечну любов і підтримку, часто залишає нас в умовах постійного стресу і відповідальності. Варто дати собі шанс на сприйняття факту, що політичні проблеми переживуть нас та наших дітей і кожна мить єдина! Раджу всім жити з думками не про те, хто ж буде наступним президентом, а про те, як давно ви вечеряли у тісному сімейному колі.