Я не шукатиму більше човна
Я помиляюсь щоразу з собою Я не тебе шукаю, а втому А пробую кожного присмак любові Шукаючи свого щастя і долі Я помиляюся, всім це відомо І не любов шукати, ні втому Шукати повинна я лиш себе Бо щастя моє всередині мене Коли рівновагу я віднайду І йтиму так вільно думками вперед Тоді тільки плавати я научусь І полечу від хвиль, що гребуть Я не шукати тебе лиш повинна Ти не той скарб як лиш здається Ти лиш той камінь наружний і гострий Об який я зламаю всі свої кості Я не тебе хотіти повинна А спокою й радості миті, години Я лиш себе віднайти маю сили А решта прийде і ти не є виняток Я не розбитись повинна в тім морі І не топитись щоб лилися сльози А не шукатиму більше човна Бо я є я, власна своя земля.
2019-09-17 07:34:22
2
0
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
84
0
3836
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11138