Грицько не міг осягнути всього що відбувалося. Це був значний шок. Чи сон? Він спить? Він на Сонці… Сонце продовжувало нескінченно вибухати мільярдами термоядерних реакцій щомиті, такий собі вибух, що завис в просторі й розтягнутий у часі… Нескінченний та потужний, не схожий ні на що з того, що Грицько що бачив на небі щодня.

- Грицько. Ми не хочемо тебе тримати надто довго. Все має вирішиться тут і зараз. Але дозволь нам так само до тебе під'єднатися. Ми лише візьмемо твій досвід. Зрозуміємо, як ти давав відсіч сильнішим. Зрозуміти саму суть що це було…

- Довіряй, Грицько. Це не принесе тобі шкоди. Ти відчуєш зв’язок з мільярдами… Відчуєш дещо…

- Добре…

Грицько довірився. Так само як з його дозволу відбулося підключення зв’язку з Сонді, з її батьком – так само тепер… З мільярдами істот… Він це відчув. Він не повністю, але відчув їх сутність. І як вони усвідомлювали деякі моменти з його життя. Напевне можна було сказати що Грицько знає про них усіх і це навіть було більше ніж згадувати, наприклад друзів, знайомих і знати що вони є. Мільярди духовних зв’язків… Але всі вони були слабші за зав’язок із Сонді. І всі були лише з його згоди, це він відчував. То були теж любов, довіра, цікавість, хоча меншою мірою ніж з Сонді…

- Тепер нехай звершиться те, що має звершитися. – почувся голос Праивтеля. - Коли всі ми зрозуміли, перебрали суть захисту, суть доброти, суть оборони проти сильнішого… Сміливість… Так, нам цього бракувало, ми всі взяли щось нове для себе, кожен. Це змінює нашу суть, але для багатьох це нагадує перші етапи існування нашого народу – тоді ми ще боролися. Згадали ж?

Грицько відчув як в тих всіх істотах щось змінюється. Вони самі змінюються. Вони, деякі з них, найстарші, згадували… Молодші засвоювали нове для себе. Про честь і гідність, про все… У всіх цих істотах панувала Любов, і саме Любов керувала ними. Вони дійсно намагалися захистити тих, хто мешкав на незначній для них планетці Земля. Вони люблять тих кого навіть не знають… Хоча… Декого вони знали. Очевидно, сонячні істоти навідувались іноді на Землю.

- Тепер, Грицько, треба і твоя, і наша довіра. – почув він Правителя. – Ми не хочемо аби ти постраждав. Але якщо ти лишишся з нами – ми почуватимемось впевненішими. Нам потрібен твій досвід людини, твої почуття, емоції, яких нам не вистачає. Проте ти побачиш жахливий бій Зоряних народів. Чи витримаєш?

- Я досі все витримую, хоча для мене все це є неймовірним чимось... Таким, чого я не міг уявити. Але може витримаю.

- Добре. Ми всі лишимось зі зв’язком з тобою. Проте Сонді буде тебе оберігати та раптом що захистить.

Потому Грицько відчув як увесь Сонячний народ почав готуватись до чогось. Виникло якесь напруження. Багато було невпевненості яку вони намагалися подолати, страх перед невідомим і страшним. У Грицька ж з’явилася цікавість – що буде далі. Звісно всі почуття через зв’язок передавалися і йому, але в нього була ще цікавість. Він теж боявся невідомого, тим паче чогось страшного, з чим треба буде боротися, але цікавість таки сильнішала, і вона передавалася й сонячним істотам, і ті були здивовані.

Напруга зростала. Наближався вирішальний момент. Ось-ось ворог з’явиться, покаже своє обличчя. І Грицько раптом відчув це наближення! Якась неприємна сила, чи то відчуття чогось дуже неприємного. Воно наближалося, хоча відстань не грала ролі в його стані… Надалі він відчув що Правитель сонячного народу намагався проявляти стійкість та витримку перед зустріччю з небезпекою. Відчувалося, що дуже давно сонячний народ не давав нікому опору і про це зараз думав Правитель – чи все вийде? Чи обрано правильний шлях? Чи зможе Сонячний народ виконати прийняте рішення? Абсолютної впевненості не було ні у народу, ні у Правителя. Дивно так – відчувати те що відчувають всі…

Грицько згадав як давав відсіч Вовчику в дитсадку, захищаючи Катю. О, Катя… Скільки років дружби було після того… Але зараз не про це треба думати. Грицько уявив Вовчика, грізного опецькуватого невихованого хулігана малого, що тоді здавався зовсім не малим. Згадав, як набирався духу, як злився, що той ображає слабшу дівчинку. Як набирався рішучості підійти – і зробив це. Саме це перейняли та всі представники Сонячного народу, Грицько відчув як його спогади перетворюються у відчуття і передаються всім. І всі наче беруть приклад і набираються рішучості перед Загрозою.

Раптом відчуття загрози стало сильніше. Тут, у Зоряних народів, не було видимих образів істот. Представники сонячного народу являлися Грицькові навмисне такими, що він міг їх трохи бачити. А Загроза – інший народ, і він їх міг більше відчувати ніж бачити. Та й то через представників Сонячного народу. Сонді намагалася допомогти та трохи доносити все, що відбувається, у звичних для Грицька образах.

То було страшно. Величезний страх, нетілесний. Хлопець відчував як лине Загроза. Погрожували силою. Війною. Якщо Сонячний народ не поступиться – то Сонце вибухне і не буде нікому. Такий потік думок линув в голові від Загрози. Загроза намагалася залякати, використовуючи всю свою могутність. Це був потужний потік енергії, думок, який важко було витримати. Сонячний народ почав згадувати як вже відчував на собі цей вплив. Тоді була здача зірки й переміщення до іншої. Але тепер… Треба спробувати. Правитель та окремі представники почали опиратися. До них долучалися інші. Грицько відчув, що Загроза була здивована і почала ще дужче тиснути.

Сонді дала знати Грицькові що зараз Сонце бушує. Величезні протуберанці, більші ніж завжди, готові вирватися і потоком мікрокрочасток знищити все довкола. Сонце наче розігрівалося більше ніж могло. Загроза лякала.

Але Сонячний народ не здавався. Хоча відчувалася невпевненість. І Загроза відчула цю невпевненість! Почала тиснути на спогади про здачу попередньої зірки.

Грицько уявив Сонді на Землі та Вовчика, який нахабно намагався забрати дівчинку собі. Що тоді він зробив? Знайшов хулігана і вирішив будь-що дати опір. Не боячись навіть його посіпак. Хлопець максимально згадував всі відчуття, що зрештою дали йому наважитись на опір хулігану. І Сонячний народ сприйняв це.

В Сонці дві потужні сили опиралися одна одній! Тиснули одна на одну. Загроза була спантеличена таким опором, але Сонді давала знати Грицькові що він під захистом і що Загроза не знає про нього. Надто зайнята спробою захопити зірку. Тож Грицько в безпеці. Зате Загроза не могла зрозуміти як так сонячний народ змінився, де видобув ті якості, необхідні для опору.

Натиск сильнішав, опір теж. Натиск ще сильнішав – опір теж! Сонце бушувало, покрилося темними плямами. Грицько уявив, які магнітні бурі можуть тепер бути на Землі! А може й не магнітні? Може Земля вже горить від розігрітого Сонця? Він же не бачить Землю!

Тут він відчув що Загроза проникла в свідомість представників Сонячного народу і відчула Грицька, зв’язок з ним. Сонді намагалася уникнути цього, але було пізно. Зрозумівши в чому причина опору Загроза почала концентруватися на Грицькові. Потоки енергії з обох сторін продовжували суперництво, але Загроза вже пробиралася до Грицька через зв’язки, і намагалася встановити власний.

Грицько раптом відчув… як павук кусає за ногу… Побачив знову ту сцену що була на Землі. Стало страшно. Загроза знайшла його слабке місце, дуже швидко вирахувала.

- Сонді, пали отруту, припалюй рану… - звернувся він до дівчинки.

Грицько відчув як спочатку Сонді, потім Правитель і інші представники почали палити ту отруту, образ якої витав навколо і отруював все. Вогнем охоплювало все навколо. Грицько згадав як язики вогню гуляли його ногою… І тепер відбувалося те саме, тільки у величезних масштабах. Хлопець довірився дівчинці та його народу і отруту було спалено. Загроза здивувалася такому опору, що слабке місце, на яке було можна натиснути аби перемогти, швидко було ліквідоване. Намагалася створити ще більше отрути й павуків, але сонячний народ вже не боявся цього, і сам хлопець вірив у захист.

Грицько в цю мить зібрав всі свої сили, всю волю, рішучість, і уявляючи Вовчика почав завдавати ударів Загрозі. Загроза не мала обличчя, але для Грицька то був хуліган, котрому треба дати опір. Удар, удар, ще… Ухилення від хулігана. Ще удар… Сонячний народ підхопив це і вже був не в захисті, а в нападі. Потоки енергії завдавали ударів по Загрозі і та вже не справлялася.

- Хто ти??? – почув Грицько як Правитель Загрози звертається до нього.

- Грицько. А ти? – спокійно відповів хлопець.

- Ти ж не маєш тут бути! Хто ти??? Як ти можеш опиратися сильнішому?

- Можу.

- Та ти зовсім навіжений! – сказав Правитель Загрози. Грицько мовчки чекав що буде далі, напружився для опору.

- Добре, я і мій народ лишимо цю Зірку. Ви звете її Сонце, так, Грицько?

- Так. І я зроблю все щоб Сонце було.

- Не знаю хто ти, Грицько! Але ми знайдемо собі іншу зірку. Мабуть, для тебе Сонце важливіше. Я знаю що ти не з Сонячного народу, але і він тут лишиться. Ніхто не пробував серйозно чинити опір моєму народові і те що сталося варто поваги.

Загроза почала зникати. Віддалятися. Хоча відстань не мала значення.

Несподівана радість охопила Сонячний народ. Змогли? Змогли!

Грицько відчував цю радість. Радість перемоги. Радість свободи – адже Сонячний народ був вільним лишитися на Сонці та не виселятися через Загрозу. Земля лишиться! Земля не згоріла?

Сонце охолоджувалося до звичних температур, бурі вщухали, темні плями потроху зникали. І протуберанці переставали нести таку загрозу.

Сонячний народ святкував. Це не було схоже на будь-яке свято на Землі, де для свята людям були необхідні зовнішні чинники. Свято відбувалося одночасно в кожному і у всіх разом взятих. Всі відчували радість всіх.

- Нам час повертатись. – сказала Сонді.

- Місія виконана?

- Місія виконана. Я в тобі не помилилась.