Зранку Грицько йшов до школи з повною головою думок. Від учорашньої сутички з хуліганом було кілька синців на обличчі, ще й від батьків перепало – не звикли вони, щоб їх син встрягав у бійки. Та не надто на все те зважав. Яка різниця хто що подумає і що питатимуть товариші. Звісно питатимуть… І жартуватимуть на цю тему. Чомусь в їхньому 8-Б завжди з усього сміються, навіть з чогось сумного… Хоча клас був вражений коли Вовчик та Грицько привіталися між собою. Точно щось вже пропустили, бо всі пам’ятали вчорашню виставу з брудом…

Найбільше його хвилювало що подумає Сонді. Вчора він не чекав її аби провести зі школи додому, а сьогодні ось, зі слідами бійки… Але дівчинки не було. Вона зазвичай приходила раніше всіх, але зараз ще не було її. Грицько зайшов до кабінету, сів за свою парту. Надіявся і чекав – ще прийде. Ось-ось побачить її світлокосу голівку, що з’явиться у дверях… Проте учениця не прийшла до школи.

Мов на голках Грицько відсидів уроки. Був неуважним, на своїй хвилі. Навіть вчителі помітили й не чіпали його сьогодні. Що з нею могло статися? А після дзвінка з останнього уроку вилетів з класу і попрямував до мешкання дядька Дини. Спитатися, дізнатися, може і її побачити. Нещодавно й уявити не міг що так цілеспрямовано туди йтиме. А тепер вже не вперше те мешкання є метою, не вперше перед дверима цієї найдивнішої в місті квартири. Проте вперше робить це один…

Дядько наче чекав хлопця та одразу ж відчинив двері.

- Проходь.

Грицько зайшов до знайомої вже квартири і дядько зачинив за ним.

- Ти, мабуть, до Сонді? Її немає вдома.

- Так… - здивувався хлопчик. Нащо дядько його впустив якщо знає що її немає вдома?

- Мабуть, маєш запитання?

- Так…

- Одразу заспокою – з нею все добре. А все інше… Ось поп’ємо чаю, почуєш дещо, спитаєш що хочеш. Проходь до кухні.

Дядько поставив чайника. Хлопець бачив все те ж саме як і коли Сонді чаєм пригощала, але на її місці був дядько. Так само насипав печива у знайому вазочку... На столі стояв букетик квітів…

- Так, бачиш, вона змінила мою кухню… Але не лише кухню – життя. І здається не лише моє. Отака Сонді.

Дядько налив окріп в чашки, заливши ними пакетики дешевого чаю, запропонував Грицькові цукор та печиво.

- Той випадок з павуком… Сонді тебе вважай врятувала.

- Ну… так… - невпевнено відповів хлопець.

- Але вона рятувала не лише тебе. Мабуть, все місто знає про вибух який я тут випадково влаштував… Тоді щось пішло не так… Я навіть не все пам’ятаю… Гахнуло… А потім я лежав долі, відкинений від робочого стола тим вибухом. Шибок вже не було, курява, у вухах дзвенить… Все навколо розкидане, щось здається горіло на столі та поруч, можливо мої папери… І тут… Бачу її. Коли помітив – вона вже була в кімнаті, не знаю як зайшла. Підійшла, притулила руку до лоба, легше стало. Якась така знаєш, може мені здалося… наче енергія від неї була, від її руки. Потім обернулася, і всі ті язички полум’я, оті папірці підпалені погасли, курява почала розвіюватися, дим полетів у вікно, замінюючись свіжим повітрям… То було дуже дивно!

Грицько слухав уважно… Спочатку він не зрозумів намірів дивака, нащо розповідає йому про себе і той вибух, аж поки не з’явилася в його розповіді Сонді.

- Дівчинка з’явилася, допомогла… Те все погасло. Вона впевнилася, що зі мною все гаразд – і щезла. Я не помітив як вона зникла, так само як і зайшла. Не сказала ні слова. Але була в тому ж вбранні, в якому ти її звик бачити, та сама жовта сукенка… Певен вона врятувала мені життя. Я без свідомості або згорів би, або вчадів би… Та й наслідки вибуху не були б такими мінімальними, сусіди б гасили пожежу…

Дядько сьорбав гучно чай і закусював печивом, захопившись розповіддю.

- Потім я жив на вулиці в наметі. Довго думав – чи то все мені привиділося, чи наснилося… Може головою вдарився? Вибух не минає даремно. Я її шукав, цю дівчинку, хотів знайти. Але одночасно сумнівався, чи вона дійсно була. Надто дивовижно те все виглядало. Робив такий-сякий ремонт, грошей в мене на щось більше не було та й бажання теж. Хотілося лише повернутися до роботи, досліджень. Лабораторія розкурочена, збирав до купи все, щось нове купити вдалося… Але то все був непотріб. Як виявилося. Одного дня, коли я перебирав недопалені папери та вся увага була в тих записах, згадати якісь результати… Відчув наче хтось за мною спостерігає. Таке відчуття наче волосся дибки стає, дуже дивне, наче в кімнаті хтось був, хоча не могло нікого бути! Обернувся – а вона така сидить на ліжку…

Грицько не йняв віри. Дивак диваком, але невже це все правда? Це щось неймовірне! Хто ж вона, Сонді? Адже… не племінниця дядька виходить? Прийшла тоді коли дядько й сам не знав, а не від родичів приїхала.

- «Привіт», каже. Так спокійно, лагідно. Вона взагалі дуже спокійна. Привітав її. Сонді повідала, що знає, чим я займаюся, що невизнаний суспільством з репутацією навіженого дивака… І запропонувала мені зайнятися чимось важливим. Попросила підготувати кімнату, щоб вона могла приходити та навіть мешкати. Приготувати речі для неї. Сказала що я як дивак маю її зрозуміти і менше розпитувати – що і навіщо. Пообіцяла що ще прийде. З того часу я вже точно знав що вона є, існує, не примара якась… Хоча на рахунок останнього сумнівався, адже надто дивно вона з’являлася і щезала. І забагато знала. Проте вона розуміла мене! Вперше мене хтось розумів! Вперше я був комусь потрібен! Так і повелося… Згодом вона знову з’являлася, ми зробили документи, аби до школи пішла… Так треба було. Їй треба було знайти тебе, Грицько.

Хлопець ошелешено почув останню новину.

- Знайти мене?

- Так. Ти вже зрозумів що вона не моя племінниця?

- Здається…

- Це було придумано аби якось пояснити появу дівчинки у дивака… Все-таки родинні зв’язки щось вирішують. А то соціальні служби б зацікавилися. – дядько засміявся. – Але вона прийшла сюди не до мене, а до тебе, Грицько. До речі той випадок з павуком… Полум’я тобі не привиділося. Тобі не здалося. Сонді не розповідала, уникала, але тепер можна. І треба. А ще…

Дядько знову голосно сьорбнув з чашки, підбираючи слова.

- Ще ти маєш знати дещо. Дещо розповім тобі я, дещо розповість і покаже сама Сонді. Щоб не забагато всього було за один раз. Надто все неймовірне, правда?

Грицько сидів кліпаючи очима.

- Так, забагато. Може ти й не віриш дядькові, неймовірна історія. Але. Сонді теж з тобою поговорить. Обов’язково.

- В це справді важко повірити. Але… - Грицько сам тепер підбирав слова. – Навіщо Вам говорити неправду?

- Всяк може бути. У місті всі так вважають – що я нічого не вартий дивак, що корчить з себе бозна-кого. Чи це не підозра в брехні, що всіх обманюю?

- Може…

- Та будь певен, Грицько. Я говорю з тобою по її проханню. Підготувати тебе. І обманювати тебе ніхто не хоче. І про Сонді ти, якщо захочеш, погодишся, все дізнаєшся. А прийшла вона до тебе, як і до мене, дівчинкою, в подобі дівчинки, щоб не шокувати одразу. Розумієш?

Грицько не знав що сказати, то дядько продовжив.

- Сонді – не людина. Але не варто її боятися. Не лякати вона прийшла. А за допомогою. Їй ти потрібен, розумієш?

- Я їй потрібен?

- Так. Але для чого – дізнаєшся від неї. Вона ввесь цей час випробовувала тебе – чи зможеш, чи варто, чи захочеш. Очевидно приходить час дій. Вона визначилась, мабуть. Ти головне не бійся, Сонді зробить все щоб тобі не нашкодити. І вона тебе… здається любить. А може й більше. Це неймовірно, дуже неймовірно…

Дядько задумався за цими словами… Сьорбнув ще чаю і продовжив.

- Я тобі заздрю, Грицько. Я лиш можу почути від Сонді дещо… Побачити її саму… Тобі приготовано набагато більше. Але як це вплине на все твоє подальше життя? Чи готовий ти до цього, це все побачити? Відчути? Пережити?

Грицько вже зовсім не розумів про що йдеться. Дядько помітив це.

- Що ж. Мабуть, поки вистачить. Та й співбесідник з мене такий собі – все-таки життя одинака не передбачає вправ пояснювати. Приходь завтра після школи. Сонді тебе чекатиме.

- Добре.

Гість встав з-за столу, господар провів до дверей.

- Не переймайся. Як би все приголомшливо не звучало – Сонді в жодному разі не допустить, щоб ти був чи ображений, чи тобі щось зашкодило. Пам’ятай це. Вона ж тебе рятувала.

- Так, добре…

Грицько вийшов з будинку дядька і попрямував додому. Стільки всього дізнатися! Та чи справді не вигадав це все дядько Дина? Надто все неймовірно щоб бути правдою. Що він мав на увазі? Звідки тоді Сонді? Хто вона, якщо… та як це, не людина? Може дядько з головою не дружить? Швидше всього… І де Сонді тоді? Але… Він сказав що вона його чекатиме завтра. Після школи. Звісно Грицько прийде! Це був єдиний шанс все дізнатися. Від неї самої. Та й скучив він за нею. Скучив і вже зізнавався собі в цьому. Не міг місця собі знайти чекаючи на неї в школі… Жаль, дуже жаль що не побачить її сьогодні…

Але думки не полишали Грицька. Інформації було багато, вона звучала дивно і незрозуміло, і це все дуже цікавило його. Він не міг не думати про це все. Він згадував її обличчя, її походку, її вчинки та поведінку… Не людина… Хто ж вона? Любить його… Йойой, про таке… Дядько сказав те про що Грицько й мріяти не міг… Або мріяв, але не міг ще цього уявити, боявся. Хотів цього, але боявся… І скільки всього не сходиться… Скільки всього хочеться, але не сходиться… Хто вона?