Не такі

Ангеліна Пилипенко

Ріжеш навпіл нещадно скалічену душу, А вона так нестерпно, пекуче болить. Я з твоїми словами змиритися мушу, Хоч втрачати не хочу тебе ні на мить. На щоках цебенять гіркі сльози горохом, І у власній я крові, здається, тону, Ти зі мною побудь ще, благаю, хоч трохи, Бо мені не здолати нерівну війну. Я в тобі частку себе, здавалось, шукала, Та в своїм відкритті раптом стала німа. І душа так повільно, у муках вмирала, Моє серце скувала враз вічна зима.

2021-06-18 15:58:57

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Ангеліна Пилипенко

можливо, те, що це - історія з життя? Одна відома співачка стверджувала, що якби в її житті не було людей, котрі намагалися її зламати, вона б не написала стільки хітів. Щось подібне відбувається і на моєму шляху - трапляються люди, які відштовхують, кепкують, не розуміють... зате завдяки ним моя творча спадщина значно поповнюється

Відповісти

2021-06-19 08:35:36

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

2609

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11488