Журналісти
Ангеліна Пилипенко
Різні ситуації Усім нам треба знати. А хто ж нам інформацію Здатний ту надати? Є така професія, Що з газет й екранів Буде нам розказувать Інформаційні дані. По крупинках їх збирають Наші журналісти, Безперервно сновигають По усьому місту. Бізнес чи політика — Щоб їх не спитали — Мов з енциклопедії, Відомості давали. Правда, можуть «вісники» Трошки й прибрехати, Винести скелети Із чужої хати… Ох, як їх не люблять, Все клянуть й бояться, Бо хто ж такії звістки Собі хотів дізнаться? Так, ця варіація Не вельми є приємна, Адже, справу роблячи Все ж треба бути чемним! Знать, як від «жовтухи» Правду відрізнити, Правильне питання Поставити уміти. Не той є журналістом, Хто плітки розносить, А той, хто перш за все Нам істину доносить!
2019-10-29 14:55:12
1
0
Інші вірші поета
Душевне одкровення Найцінніший скарб Цвіт любові Біль
Інші поети
Keiana Smith
@crazyreader99
Схожі вірші
Всі
Минутой мечтания :)
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
1966
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12004