Журналісти
Ангеліна Пилипенко
Різні ситуації Усім нам треба знати. А хто ж нам інформацію Здатний ту надати? Є така професія, Що з газет й екранів Буде нам розказувать Інформаційні дані. По крупинках їх збирають Наші журналісти, Безперервно сновигають По усьому місту. Бізнес чи політика — Щоб їх не спитали — Мов з енциклопедії, Відомості давали. Правда, можуть «вісники» Трошки й прибрехати, Винести скелети Із чужої хати… Ох, як їх не люблять, Все клянуть й бояться, Бо хто ж такії звістки Собі хотів дізнаться? Так, ця варіація Не вельми є приємна, Адже, справу роблячи Все ж треба бути чемним! Знать, як від «жовтухи» Правду відрізнити, Правильне питання Поставити уміти. Не той є журналістом, Хто плітки розносить, А той, хто перш за все Нам істину доносить!
2019-10-29 14:55:12
1
0
Інші вірші поета
Рудокоса дівчина Нові тренди Освободітєлі Я - українка!
Інші поети
Воланд Дарсі
@nikita_rastorguev
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2206
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11974