Твоя...

Анна-Марія Фокк

А я твоя, душою й тілом В темряві ночі, голос поколінь Кажу що мало, я тебе благаю Зроби зі мною все що ти хотів. Сьогодні вранці, знову й до обіду Буду я слухати тільки тебе Твоє бурчання, щось про вічність Завжди захоплює мене Ти посміхнися, хочу знов побачить Відмітки янгола, що на щоках Ти посміхнись, хай вороги заплачуть Бо вільний ти неначе в небі птах І тут слова вже зовсім не важливі Важливі вчинки й те що у серцях І осудити в них немає сили Вони з'їдять весь бруд, що на устах А я твоя, і більше не потрібно Із вечора- до ранку і завжди І хай ті язики шепочуть неймовірні Слова, що не вартують правоти...

2023-03-26 05:54:36

Інші вірші поета

Скажи чому... Скільки ніжності в ваших долонях ... Мрії і диво ___

Інші поети

залишимось незнайомими

@bai

Victoria Zhyliak

@ZhyVi

Ava Brown

@avaontiana08

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14156

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11235