Тривога

Анна Вишневська

Кожен ранок, я прокидаюсь І босоніж біжу у підвал Бо надворі серена вже грає Закликає в серці всіх шал Знову ранок мій неспокійний, Навіть кави не встигла зробить А на серці тривога все грає Закликає мене не тужить. "Бережи себе милий благаю Хочу знову тебе обійнять І хоч серце без тебе страждає Я не можу тремтіння вгамувать Милий знаю ти дуже далеко Але вірю що ти ще живий Напиши мені милий, що-небудь Напиши, що ти ще живий..." А тривога та клята лунає Кожен ранок і кожну ніч Мене ковдра твоя обіймає Я сумую без бебе Киць.

2023-03-04 08:42:46

13

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

Сильно, гарно й так чуттєво. 🤩🔥👏

Відповісти

2023-03-04 09:31:27

1

Анна Вишневська

@Сандра Мей Дякую ☺️

Відповісти

2023-03-04 09:45:43

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2650

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13049