Твої уста
Анна Вишневська
Ні хвилини, ні секунди з тобою не пам'ятаю Мені дуже соромно, але совість ще маю Пам'ять така штука, я її втрачаю Я забув як кохаю, я забув як кохаю Мені не потрібна ні яхта ні море Свобода  з тобою, це мої зорі Мені лиш потрібні твої карі очі А серце болить, бо згадати не може Ще трохи, ще трохи і я задихнуся Вдихнути твій запах, згадати ту мить Згадаю, згадаю, як сонечко сяє Як твоя усмішка надихає творить. Я здурів, божеволію разом з тобою А серце, а серце воно так болить. Іще мить, ще мить разом з тобою Окриляє мене, надихає творить. Я побачив, побачив твої карі очі І сумнів пішов далеко кудись Я кохаю, кохаю вуста ті дівочі З тобою кохана, буду кожну мить. Далеко пішов мій корабель під воду Всі спогади забулись в весняній траві Волосся, усмішку, твої карі очі Забрали метелики й віднесли кудись. А я лиш лежу й не можу згадати Для кого це серце так гучно бринить? Для кого на небі так сонечко сяє? Це твої уста надихають творить....
2023-02-18 07:12:32
5
0
Інші вірші поета
Промінчик сонця на удачу Я люблю.... Я кохаю... Я хочу ... Осінь... Сніг...
Інші поети
Uina Ku
@mayor_hija
Hmone ShweYi
@_HmoneShweYi_
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1764
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3313