Край
(18+)
Мій край воняє потом в перемішку з кров'ю. Мій край пахне травою, а не тим що колять. Мій край кричить від болю, а нам похуй, помниш? Мій край стогне від екстазу, а нам дружно тошно. Мій край хоче неба краюху, а ти давиш посмішку від вуха до вуха. Мій край душиться від сміху, за упокій святих і дурнів. Труни для друзів, трони для ворогів. Тони сили в пакетах і одиниці в сталі. Питання, ким ми стали? Відповідь, а ким ми були? Коли земля з-під ніг тікала, І тіпало кості за пару грам. Ти полюбиш цей край, Він в крові і хоче на зовні. Він в тобі і мені, і ми його душим. Дружно завалюємось в блядський гадюшник. І поки сонце пече дужо, Ми серед тісних стін і обірваних шпалер, як сніжинки кружимо. Заплітаємося в сіре мереживо, тужно.
2020-06-15 14:01:37
2
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3850
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12017