Душа

Татьяна Семенюк

Коли тобі серед розваги пусто, Коли на серце насіда журба Піди у поле, віднайди доріжку До свого серця,до свого села. І як підійдеш знову до порога Думками на своє не повертай, А зваж:чи вартий ти підняти ногу На цей поріг? Тоді ще квітнув край, А ти малим блукав поміж словами (Покличе пітьму!З нею заговори!) Була весна, бліда стояла мама І проводжала сина у Світи. Ти йшов назустріч незнайомій далі І повернувся у останню мить: "Я ще приїду, неодмінно,мамо!" Але чому у серці так болить?! Сліпило очі сяйвом позолоти, Потроху забувалися думки, А мати там сивіла від скорботи І бур'яном побралися стежки. Коли ж згадав про материнську ласку Оте село полином поросло. Спізнився вже!І втім З'явилась частка вини твоєї. Коли тобі серед розваги пусто, Коли на серце насіда журба Піди у поле,віднайди доріжку До свого серця,до свого села. І як підійдеш знову до порога Думками на своє не повертай, А зваж:чи вартий ти підняти ногу На цей поріг...

2020-07-14 09:27:52

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Kruhitka Dobro

Цікаво, трохи не зрозумів, але цікаво(перечитаю).👍

Відповісти

2020-07-16 06:34:47

Подобається

Схожі вірші

Всі

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

1828

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4958