Душа

Татьяна Семенюк

Коли тобі серед розваги пусто, Коли на серце насіда журба Піди у поле, віднайди доріжку До свого серця,до свого села. І як підійдеш знову до порога Думками на своє не повертай, А зваж:чи вартий ти підняти ногу На цей поріг? Тоді ще квітнув край, А ти малим блукав поміж словами (Покличе пітьму!З нею заговори!) Була весна, бліда стояла мама І проводжала сина у Світи. Ти йшов назустріч незнайомій далі І повернувся у останню мить: "Я ще приїду, неодмінно,мамо!" Але чому у серці так болить?! Сліпило очі сяйвом позолоти, Потроху забувалися думки, А мати там сивіла від скорботи І бур'яном побралися стежки. Коли ж згадав про материнську ласку Оте село полином поросло. Спізнився вже!І втім З'явилась частка вини твоєї. Коли тобі серед розваги пусто, Коли на серце насіда журба Піди у поле,віднайди доріжку До свого серця,до свого села. І як підійдеш знову до порога Думками на своє не повертай, А зваж:чи вартий ти підняти ногу На цей поріг...

2020-07-14 09:27:52

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Kruhitka Dobro

Цікаво, трохи не зрозумів, але цікаво(перечитаю).👍

Відповісти

2020-07-16 06:34:47

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я і ніч

Анастасія

Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.

105

8

13185

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4890