Душа

Татьяна Семенюк

Коли тобі серед розваги пусто, Коли на серце насіда журба Піди у поле, віднайди доріжку До свого серця,до свого села. І як підійдеш знову до порога Думками на своє не повертай, А зваж:чи вартий ти підняти ногу На цей поріг? Тоді ще квітнув край, А ти малим блукав поміж словами (Покличе пітьму!З нею заговори!) Була весна, бліда стояла мама І проводжала сина у Світи. Ти йшов назустріч незнайомій далі І повернувся у останню мить: "Я ще приїду, неодмінно,мамо!" Але чому у серці так болить?! Сліпило очі сяйвом позолоти, Потроху забувалися думки, А мати там сивіла від скорботи І бур'яном побралися стежки. Коли ж згадав про материнську ласку Оте село полином поросло. Спізнився вже!І втім З'явилась частка вини твоєї. Коли тобі серед розваги пусто, Коли на серце насіда журба Піди у поле,віднайди доріжку До свого серця,до свого села. І як підійдеш знову до порога Думками на своє не повертай, А зваж:чи вартий ти підняти ногу На цей поріг...

2020-07-14 09:27:52

7

1

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Kruhitka Dobro

Цікаво, трохи не зрозумів, але цікаво(перечитаю).👍

Відповісти

2020-07-16 06:34:47

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4695

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12192