Перенародженний
В холодному поту прокинувся
Від свисту суховія.
А у грудя́х -
Нестерпно запекло.
Благав, випитував,
Куди пішла надія?
Де ділося степне тепло?
Кричав. Сміявсь, раптово,
Тишею збентежений.
Хотів зірвати
У долонь полинь.
Але недобровільно
В світ живих повернений,
Я вже не міг згадать
земну блакить.
Давно забутий і замерзлий -
ураз я кров'ю розпашів.
Роковано, шукати не свогó -
чужого миру,
Дорогами ішов,
без квітів-споришів...
І знав лише одне -
не оминути цього виру.
Приречений, не страчений,
а значно більше...
Засуджений вже не собою жити -
ось найгірше.
2024-07-02 17:12:39
1
0