Перенародженний

Benedict W. Øcland

В холодному поту прокинувся Від свисту суховія. А у грудя́х - Нестерпно запекло. Благав, випитував, Куди пішла надія? Де ділося степне тепло? Кричав. Сміявсь, раптово, Тишею збентежений. Хотів зірвати У долонь полинь. Але недобровільно В світ живих повернений, Я вже не міг згадать земну блакить. Давно забутий і замерзлий - ураз я кров'ю розпашів. Роковано, шукати не свогó - чужого миру, Дорогами ішов, без квітів-споришів... І знав лише одне - не оминути цього виру. Приречений, не страчений, а значно більше... Засуджений вже не собою жити - ось найгірше.

2024-07-02 17:12:39

Інші вірші поета

Боржник своєї величі (балада) Поганий прогноз Птаха (переклад) Нічне марення моє

Інші поети

Fatima Mohammed

@fatimaalshaikh

TVOY 50/50

@fidelium_semper

Товариш Торька

@v_serze

Схожі вірші

Всі

Тарантела (Вибір Редакції)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽

8030

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11156