Боржник своєї величі (балада)
(18+)
Весна розмила скорб пройдешньої зими, І молоко завзято пив він милістю Семи. Батьки молебінь гучно до небес звертали, Ще купу днів пісні та музика звучали. Минуло аж не так багато мирних снів, Вона на світ явила цвітом крові і вогнів. І знов васали, королівські ви́на пили гучно, І супротивників збивали з коней влучно. А з кожним роком був лютіше рев страшних істот, Відлуння слави їх почув і той далекий старий грот. Весняний хлопчик став безстрашний чоловік, Вона - його прави́ця, сміх і томний скрик. Вже більше слів один без одного не знали, Разом цвіли в вогні і пристрасно кохали. Забули всі навколо те, що доля із прокляттям в змові. Бо був безстрашний чоловік. І була кров від його крові. Удвох жили для себе, не несли тяжку корону, Величність їх була в свободі неба й свисті гону. Зухвалостю, немов мечем, вона розбила злі окови, І ніч за ніччю затісні були для них покрови. Здалось йому, що свій уділ їм удалось здобути: "А може і на щастя - у майбутнє нам не зазирнути? Які б тяжкі не траплялись випробування, Хай нам залишаться лише весна і жериво кохання!" Але відомо - маєстат у подарунки не годиться... І час прийшов за силу й волю розплатиться. Затрясся в плачі древній кам'янистий грот, Тримав весняний хлопчик у руках своїх сирот. У день один забрали вже навіки боги щастя, Залишилось лише у снах як цілував її зап'ястя. Пізнав тепер і страх безстрашний чоловік, І борг могутності сплатив він рівно ще на рік...
Весна розмила скорб пройдешньої зими, І молоко завзято пив він милістю Семи. Батьки молебінь гучно до небес звертали, Ще купу днів пісні та музика звучали. Минуло аж не так багато мирних снів, Вона на світ явила цвітом крові і вогнів. І знов васали, королівські ви́на пили гучно, І супротивників збивали з коней влучно. А з кожним роком був лютіше рев страшних істот, Відлуння слави їх почув і той далекий старий грот. Весняний хлопчик став безстрашний чоловік, Вона - його прави́ця, сміх і томний скрик. Вже більше слів один без одного не знали, Разом цвіли в вогні і пристрасно кохали. Забули всі навколо те, що доля із прокляттям в змові. Бо був безстрашний чоловік. І була кров від його крові. Удвох жили для себе, не несли тяжку корону, Величність їх була в свободі неба й свисті гону. Зухвалостю, немов мечем, вона розбила злі окови, І ніч за ніччю затісні були для них покрови. Здалось йому, що свій уділ їм удалось здобути: "А може і на щастя - у майбутнє нам не зазирнути? Які б тяжкі не траплялись випробування, Хай нам залишаться лише весна і жериво кохання!" Але відомо - маєстат у подарунки не годиться... І час прийшов за силу й волю розплатиться. Затрясся в плачі древній кам'янистий грот, Тримав весняний хлопчик у руках своїх сирот. У день один забрали вже навіки боги щастя, Залишилось лише у снах як цілував її зап'ястя. Пізнав тепер і страх безстрашний чоловік, І борг могутності сплатив він рівно ще на рік...
2024-07-02 17:15:07
1
0