Яхмес ніколи не закривала за собою тяжкий дерев'яний засув на дверях. Обережно притулялась до різбленого оддвірку й чекала доки він поспіхом вставав зі свого скрипучого ліжака. В цій невеликій оселі відразу з'являлось надто багато холодного світла. Мертва, ніби сніг, біла, шкіра. Жива небіжчиця. Те що вона жива він знав краще за інших. Це повторювалось вже вчетверте, а він досі не міг повірити що все це не його схиблена уява. Та і хіба він міг собі таке уявити? Він нічого ніколи не уявляв. Він ніколи не ставив питань. Вона вперше не закрила за собою засув в день спадання нічного світила. В його перший день з Ейні. І він нічого не спитав. Ані на секунду не задумався чому ця істота завітала в його бідне помешкання. І тільки на мить згадав наречену до якої мав право прийти у ліжко вперше: заручини відбулись в день повні і вони могли бути разом чотири рази. Рівно чотири рази перед тим як житимуть під одним дахом усе життя. Усе життя - це він знав точно. Може не в цьому хиткому світі, але в цій крийці існують якісь правила. Він не збирався їх порушувати. Не порушував ніколи. І не порушив би . До того дня коли засув впеше глухо не скрипнув з настанням темряви. А взагалі, чи порушив він щось? Невже то не в протоєреєвих сувоях звичай чотирьох ночей не був названий правилом? Правила сувоїв мати ще в дитинстві висікла різкою на його спині. Це була її остання настанова - коритися волі Вищого. Але що міг він знати про Їх волю? Він міг знати про те чи не менше, ніж про те що віщує тихий шелест тафти об підлогу. В її рухах завжди було більше правди, ніж в старих сувоях. Він не міг згадати чи сказала вона йому щось довше ніж одне речення. Але він корився її наказовому погляду слухняніше, ніж коли-небудь березовій різці. Він знав її але чим вона була? Ким була істота яка навмисне приходила кожну ніч, що мала належати Ейні? Чи не мав знання про мальмінтів не більше ніж кожен житель цього занедбаного села. Він лише один раз до того бачив їх зблизька. Ще хлопчиком прислужуючи протоєрею омивав тіло знайденої біля кладовища істоти. Ялозив брудною, на фоні білосніжного тіла, ганчіркою. Вода стікала по тілу рівненькими доріжками. Дитячі руки трусились чи то від страху, чи то від холоду. Неприродньо довгі, пальці з гострими і такими ж довгими нігтями рівно й слухняно лягли на широкі груди. Він міг би згадати кожну рису обличча мальмінта. А якби вмів уявляти, розгледів би у обличчі небіжчика найпрекрасніший спокій. Тоді, за тьмяну монету, він пустив батька Ейні і заприсягся мовчати. Він не ставив питань, лише дивився як той нахабно водить руками по мертвому, швидко щось примовляючи. Хлопчик не робив здогадок - була то молитва чи замовляння. Він не раз чув застороги, що ніби Ейні перейняла від батькової лінії вищі сили. Але він ані тоді, ані зараз нічого не питав. Йому було байдуже. Він знав що проживе з Ейні усе життя і це було єдине, що він зумів уявити. І не знав нічого іншого до тих пір поки істота, обпершись на одвірок, нахабно посміхнулась гострими зубами: - Не бійся. І він скорився. ___________________________________________ *Мальмінти (malminthes) - людиноподібні істоти холодної крові.