Що ж: треба віддати должне коханцю-саме завдяки йому Луціана змогла повернути доступ до Сонного Царства. А вона навіть не знала, що засинаючи в його обіймах знову побачить сни, адже так давно нічогісеньки не бачила (все було чорним, наче сама смерть яку так описують люди). Він допоміг їй достатньо зосередитися і от вже вона бачить..

Перший сон був про кімнату в якій вона засинає от уже чотири місяці. Там звісно коїлися одні жахи, але були і світлі моменти. Цей сон був чітким, про те як чорний кіт заходить у кімнату. І це було все, от такий собі короткий сюжет.

Другий сон був про дівчину, яку переслідували і вона втікала. Потім сон перейшов в інший: ще більш безумний, з мучительними розмовами незнайомців про тебе. Так наче канали перемикалися, так один сценарій змінював інший.

Такі вже вони-переходи, хоча й доволі неприємні та іноді бувають корисні, бо можуть служити роз шифровкою до подій з реальності (світ Наві). Ключ був підібраний, так би мовити, суть вловила Луціана і це допомогло їй в розумінні дечого що сталося з нею в Наві.

Ну керувати переходами можливо, хоча і не так легко буває: та цього разу вдалося успішно. Голова боліла на ранок, але Луціана з таким легко справлялася; в світі Наві вона могла думками самосцілюватися.

А ще сни можна створювати. В переходах вона пробувала так робити і виходили такі собі безумства, які відповідали настрою. Це навіть було неважко, з роками всього можна навчитися і управляти за допомогою точної концентрації. Проте іноді краще давати розвиватися подіям так як необхідно, адже цього все одно не уникнути. І це стосується не лише Наві, але й Лімбо. Все-таки коли переходи плавно йшли за своїм сценарієм, можна було чіткіше бачити картинки і запам’ятовувати деталі по поверненню в Наві. Діло було не тільки в реалістичності, хоча здебільшого саме в цьому, але й в розшифровці послання яке передається зачасту абсолютно незнайомими людьми саме конкретно для твоєї ситуації. От наприклад, ланцюгову реакцію переходів Луціані допомогли запустити ввівши в транс Фабіас і Чіліні- хто вони їй невідомо і чому ці італійці допомогли також, але вона була їм вдячна бо без снів відчувала себе мертвою. Луціана ж любила життя в усіх його проявах і лише в моменти слабості говорила що воліла б померти, але їй ніколи не вистачало духу це зробити: напевно тому що жага прекрасного переважала над непробудною тьмою.