І от в зв’язку з останніми подіями в світі в Луціани була тривога за рідний край: про що й була наступна подорож..

Емоції різноманітного колориту дали поштовх цим снам. А їх було два, тому що снилися дві ночі підряд і були про неньку Україну. І обоє про повернення. В першому сні Луціана повернулася в Україну, але не конкретно в містечко де жила. Спочатку вона була в Києві, де люди з підозрою дивилися на неї: чого вона і боялася, бо говорила суржиком а не чисто українською. Звісно вона намагалася, але старі звички давалися в знаки. Проте одна дівчина не осудила Луціану за суржик і була з нею привітною. А потім Луціана прийшла додому до тої дівчини і вони…почали цілуватися. Поцілунки плавно перейшли в секс, коли дівчинонька прижала Луціану до стінки і стоячи взяла, а Луціана обхватила ногами талію дівчини. Така гаряча підтримка відволікла Луціану від почуття провини, що не достатньо гідна України. Бо Луціана напередодні дивилася передачу радіоведучого, де той брав у зірок інтерв’ю і вони говорили про війну і про те що окупантів тепер розпізнають по мові. А Луціана боялася, що земляки не приймуть її коли вона повернеться бо вона не воювала з ними пліч-о-пліч а була закордоном ради лікування бронхіту і шлюбу що представляв із себе фікцію.. да ще й суржик проскакував. Ради того щоб позбутися таких емоцій Луціана навіть подумувала записатися в ЗСУ по контракту на війну, але її любимий чоловік з України заборонив наражати себе на небезпеку і внушив ласкою берегти себе для нього і заради їх майбутнього. Луціана відновила свій шлюб з коханим на території України, бо хотіла щоб все було по-справжньому і вони на законних правах належали один одному.

Дальше після відвідин Києва Луціана вернулася в рідний Луцьк, але її мати й бабуся сказали що приймуть її тільки якщо вона піде на роботу. Ця емоція страху, що її не приймуть породжувала всередині холодний темний відчай. Та потім і приємне було, звісно вже н другий день.. Луціана гуляла по центру міста, в цей сонячний день любувалася замком Любарта і вголос кричала як любить своє містечко. Да і радість була, що словами не передати. А жагуче бажання обов’язково колись повернутися в рідний край переважало над страхом неприйняття чи страхом перед клопітким прогресивним життям. Саме так і станеться, бо не може Луціана жити без України довго як і без свого коханого Амбасадора Ночі-так зове його команда яку він очолює в письменницькому проекті. До сім’ї, де є справжній дім і чекають-вернеться туди і поселиться назавжди!