Справи ішли вгору - в Луціани почалася відпустка. І от майже щодня вона навідується на море. Знайомства з новими людьми пішли їй на користь. Та й можна сказати, що допомога людям-це постійна робота і часто вона трапляється тоді тоді коли ти на відпочину й розслаблений. Для Луціани її основна робота менеджера, де вона заробляла не була всім її сенсом так як допомога людям.
Всі її клієнти, якби то не звучало дивно, були виключно жінками. Одні були сімейними, інші ж ні але їх об’єднувало одне і це була біда. Усі вони були заклопотані, обезпокоєні та налякані. Втікали, шукали прихистку і допомоги. І Бог відповів на їх молитви, бо прислав в їх життя Луціану.
А вона зібрала їх разом, таких різних але й однакових. Насилля, яке нависло над ними чорною хмарою ускладнювали їх віру. Її майже не лишилося, бо справедливість не так легко віднайти. Але Луціана змогла це зробити для них. Тепер вона була не одна-їй допомагав друг з яким вона нещодавно здружилася, але він вже став їй близьким. Ім’я йому Алан, він був магом-друїдом з чаклунського світу ( в якому Луці була одного разу разом з татом) який однако вирішив жити як людина в людському світі. Мало значення те, що життя цих жінок були показані в одній подорожі. Вони ніяк не пересікалися, бо жили в різних містах, проте це був знак: який знак, то вже інше питання. Можливо то були жінки, а не чоловіки, бо Луціана була жінкою і тому здатна їх зрозуміти краще. Невідомо українки то були чи болгарки, бо сни були не чіткі а тому розмови приглушені. Мала вірогідність що вони були іншої національності, бо до цих пір Лімбо давало відомості лиш про людей на місцевості яких жила Луці. І коли прийде час все стане на свої місця і вона зрозуміє що потрібно робити.