Хороший спорт-це біг зранечку. Ти тонізуєш своє тіло, а також запобігаєш ожирінню. Але коли ти бігаєш від когось, то це вже не гарантує приємних і корисних наслідків. А коли це ще в Лімбо відбувається-взагалі піздець. Адже там тобі ніхто не допоможе і ти як загнаний кролик метушися туди-сюди в пошукає прихистку. І ти відчуваєш страх кожною клітинкою свого тіла, твоє серце шалено колотиться і вже от от готове випригнути з грудей. Проте ти намагаєшся сховатися за холодними мовчазними будівлями, неначе вони вірні захисники твої. Ти знаєш, що це повториться знову і знову.
Так і є: часто Луціана бігла від когось або від чогось. Можливо це було пов’язано зі щоденними тривогами або це ж лежало набагато глибше і до коріння ( суті) добратися було не так просто. Ти просто живеш з цим, у тебе вертиться у голові питання як цьому всьому зарадити але в тишини немає відповіді.
Учора вона їздила по місту у пошуках «Українського дому» і ледве не загубилася. Тривога не залишала її ні на мить, то ж був її найбільший страх і доки вона не виконає справу і не опиниться в знайомій місцевості-внутрішня напруга не відпускала її. От вона вже була на місці і підходила до того самого дому. Проте всередину потрапити не вдалося. Звідки не візьмись появилися люди і вони були явно недоброзичливо налаштовані проти Луціани. Це було видно по їх озлоблених обличчях і вона відчувала що зараз вони погоняться за нею. Інстинкт спрацював і вона побігла проч. Вона все втікала й втікала вулицями. Їй здавалося, що вони хочуть побити або й вбити її.
Так чи інакше їй завжди вдавалося втекти або сховатися, навіть коли погоня була довгою - Луціана знаходила як вийти зі сну коли ситуація ставала небезпечною. Невидимі сили наче допомагали, охороняли і підказували пошепки в голові що робити. Виглядало так, що вона була великою цінністю яку треба було зберегти за будь яку ціну адже від неї залежали мільйони доль. Хоча то було не так: вона була звичайною людиною, якій довірили занадто багато таємниць.