Вірші
Сонце
Чому я знову в самоті?
Лише один у темряві,
Мені не боязко, о ні,
Я просто хочу знову
Сміятись, плакати,
Та лише не у сні.
Та ти не прийдеш більше знову...
Ти вже покинуло мене,
Тепер немає сенсу в тому,
Що цінував понад усе.
Без тебе все - брудне болото,
Що тягне з разу в раз на дно...
І не покинути його.
Можливо сонце ще засяє,
Освітить те, що вмерло у мені,
Можливо й ти тоді вернешся,
Але не зараз, а тоді,
Бо зараз я уже в пітьмі.
8
0
618
Казковий персонаж
У тебе знов відкрита книга,
І ти читаєш її з разу в раз,
Тебе захоплює тривога,
Що відчуваєш у цей час.
Чому ж тоді я відчуваю неспромогу
Тебе затримати тут трішки, лише раз.
Та ти мене не в змозі вже почути,
Бо я лише казковий персонаж.
Врятуй мене, будь-ласка, від туги.
Благаю, не кидай мене в обійми самоти,
Все що завгодно, та не полишай,
Молю, ти не кажи ніколи "Прощавай".
Я вигадка, а ти – жива людина.
Закриєш книгу - зникну враз
Відкладеш знову на полицю,
А я... я думаю про тебе весь цей час.
7
2
432
Скляне місто
Сьогодні знову місто спить,
Та лише я не сплю,
І місяць в небі майорить
В безмежному жалю.
І зорі сяють в темряві,
Але весь час мовчать,
Неначе всі у підданстві
Скляного міста волі будуть ждать.
Ось, дочекалася одна -
Вже вниз стрімглав біжить,
Напевно ось вона - ціна
За волю, що триває мить.
Вже скоро ранок прилетить,
Розбудить місто знов,
На скляних вулицях у мить
Почуєш звук розмов.
Вони гудітимуть, як рій,
До самих сутінок,
А потім знову повернуть у царство скляних мрій,
Котрі спішать, як зорі ті, до книжних сторінок.
7
0
515
Чарівне життя
Чому я не боюся самоти,
Чого вона немов магнітом манить?
Напевно я вже звикся з почуттям пустоти,
Мене воно давно дурманить.
Я пам'ятаю ті часи,
Коли я ще боявся самоти,
Але вони минули, наче сон
Покинувши величний трон.
Всі почуття немов померкли,
Неначе зникли без сліда,
І люди ніби всі завмерли
Чекаючи чарівного життя.
Але його не буде...
7
0
456
