Пішаки
Керо Лайн
(18+)
Ми точно як оті солдати, Пішаки у чиїсь грі- Вірні до сліпоти, І їм полум'яні мечі. Тією вірою вбиті тисячі- Тисячами й полягли в грунти. Рвуть піснí серце матері Ті беззбройні пішаки. Руки батька чорні, мов згоріла плоть, Шість годин горіла його кров. Роками віра гробить Пішаків із сотнями мов. Ми точно як оті солдати, Що вірять у святих. Кричать бездушні, гудуть гармати, Кати чекать змучених, сліпих. Плекати б віру тим солдатам Не у людство, а в боротьбу. Наказ ''верхні'' роздають: страта безчесному рабу! ... Тисячами гинули у сліпоті, Йдучи навпомацки у темноті. Вірили вказаній меті Пішаки беззбройні у чиїсь грі. 11-18.04.2023.
2023-04-18 12:22:51
3
0
Інші вірші поета
Поїзд ''Якщо'' Моє шосе Наказ Америка, Європа
Інші поети
Muzalevski
@Muzalevski
Схожі вірші
Всі
" Вздох неба "
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶
39
4
3289
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12734