"А я не розчи́нюсь"
Честер Фінч
А я не розчи́нюсь у сивім тумані, Не вдя́гну на се́бе з туману піджак, У сутінках я, себе не сховаю Залишусь назавжди, літати як птах. У книгах старих, я на сторінках Герой без меча - який здолав страх. У вирії роздумів та зволікань Не стану примарою, в твоїх очах. Забуті помилки, відкрита брама світла Я далі бути йти, подалі від біди Подалі від сумних облич. Вже за мить буду у вихорі Посміхнусь як стану на виході І буду твоїм свіжим повітрям. Серед брудної доби. А мені б зупинити цей внутрішній монолог. Залишитись у моря, хвилям віддати страхи. І не думати більше, що щось я не зміг Не гадати на каві, як далі іти.
2024-08-30 20:02:35
2
0
Інші вірші поета
"І ти ясна, і я прозорий" "За дверима немає нікого" "Ви ангели мої" "У вічному потоці мрій"
Інші поети
Palak Verma
@PalakVerma
Maee
@Maee
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2158
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12005