Мій дім, моя війна

Дана Язовських

В мій дім постукала війна Я не відкрила двері Вона безжалісно зайшла Й взяла у полонені. Мене і весь козачий рід Усіх, за милу душу І сльози, що з очей лились Залишились байдужі. Тоді узяв до рук шаблі Ми кинулись у пекло, Щоб на українській землі Ми панували, як пани. Щоб уродила нам пшениця, Щоб правда голосно луна По всіх степах і полонинах На всі століття і літа. Щоб наші діти розмовляли Не "говорили", не "болтали" І не цурались України Рідної мати і хатини. Щоб наша слава відбивалась І від Карпат і від Дніпра Ми тут господарі, не "братья" Це наша церква, двір і рать. *допоки моє серце б'ється, Україно, я буду з тобою💔

2022-02-27 13:58:12

8

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Дана Язовських

@Ivan Bondarchuk сподіваюсь 🇺🇦🙏

Відповісти

2022-02-27 16:48:05

1

s_olenkaaa_

Все буде Україна!💙💛

Відповісти

2022-02-27 18:33:19

1

Дана Язовських

@s_olenkaaa_ обов'язково 🇺🇦🙏💞

Відповісти

2022-02-27 20:06:28

Подобається

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

83

2

3702

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11235