Мій дім, моя війна
В мій дім постукала війна Я не відкрила двері Вона безжалісно зайшла Й взяла у полонені. Мене і весь козачий рід Усіх, за милу душу І сльози, що з очей лились Залишились байдужі. Тоді узяв до рук шаблі Ми кинулись у пекло, Щоб на українській землі Ми панували, як пани. Щоб уродила нам пшениця, Щоб правда голосно луна По всіх степах і полонинах На всі століття і літа. Щоб наші діти розмовляли Не "говорили", не "болтали" І не цурались України Рідної мати і хатини. Щоб наша слава відбивалась І від Карпат і від Дніпра Ми тут господарі, не "братья" Це наша церква, двір і рать. *допоки моє серце б'ється, Україно, я буду з тобою💔
2022-02-27 13:58:12
8
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Дана Язовських
@Ivan Bondarchuk сподіваюсь 🇺🇦🙏
Відповісти
2022-02-27 16:48:05
1
s_olenkaaa_
Все буде Україна!💙💛
Відповісти
2022-02-27 18:33:19
1
Дана Язовських
@s_olenkaaa_ обов'язково 🇺🇦🙏💞
Відповісти
2022-02-27 20:06:28
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5762
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2218