(18+)
… В печері наш сховався Воїн. Побачить Банші побоявся . І так сидить там й досі Хоч чудово знає: Його Дріада іще Любить!! І Шукає! І Ридає! І так у пошуках сумних Дріада йде в чужу країну. Багато інших Воїнів Кинжали їй кидають в спину... Хтось пригорне - і з жахом відпускає. Бо бачить Пекло, що всередині палає!!! І ось добренький й нерозумний Гномик Притяг її до Амазонок. А в них порядок дуже строгий: Зніми лахміття, вимий ноги... Розписане все по годинам. По іншому не можна - бо загинеш! На другий місяць видали печатки, Що зло всередині сковали. І бідне серце у Дріади Щитом залізним обростало. А Гномик трохи веселився Водив своїх дівчат у ванни, І рясно золотом ділився. Всіх часто звав у ресторани. Дріада ж у куточку завджи була І не просила нічого багато. Для неї щастям і коштовним Була лиш кава та її дівчата ... *** Так жила, тихо розквітала, І тренувалась волею сталевой. Аж тут Дріада зустрічає Хоробрих амазонок Королеву... Вона не кидалась на гроші Йшла по життю не випадково. І Гномика із братом саркастично Постійно називала "біба й боба". Носила обладунок, наче плаття На балу пишнім королівським. Як треба - то розводила багаття Й палила тихо відьом грішних. В Дріади - очі вже на три копійки. Її матуся не могла так вчити... І вирішила - попрошуся До Королеви (щоб служити). Важке, виснажливе навчання... Тримати меч і магію - так ново. Але через чотири роки Наставниця сказала : " Ти готова!!!" *** І ось, проливши стільки гірких сліз Дріада повертається у рідний Ліс... А там - неначе буревій пройшовся. Поламані дерева, блискавки і грім. Розкидане каміння, дивнії портали... Хто зруйнував так рідний дім?!! Ії прийомная матуся У тугу й жаль впадала так, Що викривила час і простір. Тому тут був такий бардак... І через магії портали Прийшли прибульці з світу Марвел. Щоб притушить таку істерику Прибули Доктор Стрендж і Капітан Америка!!! В Дріади очі, як два блюдця Не рідний дім - а якийсь денж... Ще й серденько раптово йокнуло, Коли з'явився Доктор Стрендж. Розумний і харизматичний, Красивий, наче грецьке божество. Турботливий, а іноді - цинічний. Й броня із серця спала, в грудях запекло... Не думала Дріада, що колись Кохання знову відчуватиме. Але воно прийшло (от зашибісь!!!). Метеликами срібними, під латами... *** І щоб не впасти знову на коліна Перед люлиною коханою Дріада заховалася у гроті І... раптом стала більш бажаною... Божественою силою й мечем Тихенько наводила лад у лісі Він ж став її опорою, плечем Кохання приховавши за кулісами. І раптом сталися дива - У кожного на грудях квітка проросла!!! Він - загорнувся в мантію щільніше І квітку намагався зберегти. Вона - взяла ніж найгостріший Й обрізала чарівнії квіти. Стікаючи кривавими ріками Щільніше затягнула обладунок. Схопила меч - і далі працювати... Відкинула так долі подарунок!!! Він квітку свою довго зберігав А потім загорнув у товсту книгу. Ніхто не знає - що він відчував. Бо серце огорнула крига... *** Але роботи ще багато в лісі - то вони ще разом. Лікують і відновлюють природу за чужим указом...