Politesse
Bonjour, Monsieur Espoir Comment allez-vous ? Pouvons-nous Raconter une histoire ? Nous étions enfermée dans une cellule sombre Nos yeux s'ouvrirent au fond de notre tombe Une haine sans nom s'empara de notre âme Nous désirons tout plonger dans les flammes Une fois levée, les barreaux nous firent face Nous partons donc sans laisser de trace Libre, nous sommes libre, fonçons vers le bonheur Attrapons-le et faisons-lui peur Marchant vers mon but, toujours calmement Je tombe sur un immense jardin fleuri Devant moi il y a un pot en argile Je l'attrape en souriant Ce pot est plein de fissures Il est vide, vide, vide Ce pot est plein d'écorchures Il est vide, vide, vide Il est vide, vide, vide Je vais le remplir. Un peu plus tard, dans le jardin Des insectes bruyants arrivent par milliers Ils se jettent dans le pot avec entrain Récipient qui, d'ailleurs, ne peut se fermer Encore plus tard, mon pot sur les genoux, Le vent porte de belles roses rouges ardentes Je vais les donner à mes mille petits bouts de chou Ils en trépignent d'impatience, agrandissent les fentes De belles roses rouges et fraîches, pour mes protégés Je m'empare de la tige piquante Je me moque de ma paume souffrante Mais, quel dommage, les fleurs sont déjà fanées Un jour nuageux dans ce jardin à l'abandon Mes insectes sortent du pot et s'en vont Je tente de les retenir, mais mon appel est faux Où était cette utopie de peur et de destruction ? Elle n'a jamais existé, voici ma conclusion : C'est la faute de ce récipient, je déteste ce pot Je déteste ce pot Je déteste ce pot JE DÉTESTE CE POT JE VAIS DÉTRUIRE CE POT De rage, par la force de mes longs ongles tranchants Je blesse ce pot plus qu'il ne l'est vraiment Il est plein de fissures Il est plein d'écorchures Ce pot est à détruire, je n'en ai cure Je vais le détruire comme il a détruit mon paradis Je vais le détruire comme il a détruit ma vie Quel beau pot en argile Si brisé, si MOCHE, si fragile Je le jette contre l'herbe desséchée PERSONNE NE PAIERA CE POT CASSÉ Vous entendez, Monsieur ? JAMAIS. Bonsoir, Monsieur Désespoir, Comment allez-vous ? Pouvons-nous Finir notre histoire ? Une alliée détruisit notre tombeau Nous libérant pour toujours de notre sceau Mon âme est apaisée mais je veux faire pire Il me reste d'autres choses à détruire !
2020-11-15 07:40:08
1
0
Схожі вірші
Всі
Тени собственного сердца ...
Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤
39
9
1360
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1161