Miroir, dis-moi...
Miroir, dis-moi pourquoi il y a une lueur Dans mes yeux même quand il arrive un malheur ? Est-ce de l'espoir ? De la positivité ? Ou est-ce juste ma vue qui est en train de délirer ? Miroir, je te regarde tous les jours, toutes les semaines Mais j'ai l'impression que quelque chose a changé Pourquoi ais-je l'impression si dérangée Qu'il manque une chose si ce n'est de la peine ? Miroir, dis-moi comment bien écrire Un ressenti ou une émotion à travers du papier ? J'ai un sentiment que je ne peut pas décrire Je juge peut-être bon que tu puisses m'aider Miroir, je réfléchis toutes les semaines, qu'il pleuve ou qu'il fasse chaud Et il m'est impossible de bien m'exprimer Pourquoi est-ci si difficile décrire un simple mot ? Alors que j'en ai besoin pour comprendre monde entier ? Miroir, dis-moi, devrais-je aller voir quelqu'un  Pour tester si ce sentiment est réel ? Mes articulations bougent doucement, si frêles... J'ai peur de les casser en décalant ma main Miroir, tu me reflètes depuis bien des mois Pourtant, comme moi, tu commences à te fêler Est-ce le temps ? Est-ce cette douleur en moi ? Dois--je agir ? C'est toi qui dois me conseiller Je pars avec un stylo gris demander leurs avis À mes plus chers amis, près de l'âtre Sitôt après leur avoir parlé du ressenti Ils prennent mon stylo qui prend une teinte rougeâtre... Miroir, dis-moi, pourquoi suis-je en train de pleurer Mes larmes reflétant une bien triste image ? Est-ce à cause du sentiment que je tente d'étouffer ? Ou est-ce parce que mes amis n'ont plus d'yeux après mon passage ? Miroir, je pleure depuis des jours, encore et encore... Mais pourtant, surprise, je viens de remarquer Une lueur, une étincelle de joie non-communicante avec mon corps Qui prouve que le sentiment ne s'est pas envolé... Miroir, dis-moi pourquoi ne pas assumer ma naissance Est un grand crime pour mes pauvres parents ? Devoir supporter la pire des enfants Qui a un sentiment lui gâchant l'existence... Miroir, à présent, je te regarde depuis toujours Et mon reflet ne cesse de changer La seule chose qui reste nuit et jours Est ce stupide sentiment mauvais pour la société Miroir, dis-moi, pourquoi personne ne vient me voir ? Moi, isolée dans ma chambre depuis si longtemps... Suis-je devenue un stupide monstre de foire ? Avec pour simple objectif de m'éloigner des gens ? Miroir, j'en ai assez de passer mes journées ainsi ! Je veux être normale, parler à autre que toi ! Tout ce que je souhaite est effacer ce ressenti ! Alors si c'est tant difficile, explique-moi au moins pourquoi ! Mon stylo en main, je SORS et je vais parler à TOUT LE MONDE de ce ressenti... Qu'importe s'ils en PERDENT LA VIE ! JE VEUX être comme eux, sans cette étrange LUEUR Et je le SERAIS, quelle que SOIT l'heure ! ... ... ... ... Miroir, dis-moi, est-ce cela la normalité ? Ne pas se soucier des autres et tout garder pour soi ? Pourquoi tout le monde m'a rejetée ? Alors que la moitié se sont jetés d'un toit ? Miroir, je te regarde tous les jours, toutes les heures Mais j'ai l'impression rien n'a changé Pourquoi ais-je l'impression si dérangée Que mon ressenti ne faisait pas cette lueur ? Miroir, c'est ta faute si je suis en détresse Je voulais juste être comme les autres enfants des autres contrées M'amuser, manger et jouer en paix... Miroir... Je.. Te.. Déteste.
2020-10-25 07:54:23
1
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11446
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1161