Цвіт надії

Фіджер

У холодну ніч, коли зірки блищать, Місяць срібним промінням засяє. Там, де небеса мерехтять, Надія не згоряє. І в світлому серці, зникне туга. Розцвітає мрія, наче рання роса. Відкривається життя, ніжне й безмежне, Пронизане миттю, що летить уперед. Іскріють сподівання, зливаючись в єднанні, Їх спільної, братської мети. Якої вже не досягти, Без крихти хоч малої надії, всупереч бездії.

2023-07-28 17:54:34

17

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Фіджер

@Сандра Мей Дякую за цей приємний коментар!

Відповісти

2023-07-29 12:53:20

1

Фіджер

@Антон Шаталов Гарна цитата, і я з нею згоден. Але, я більше асоціюю надію з твором "Цвіт яблуні" Коцюбинського, не можу не надихатися стійкістю головного героя

Відповісти

2023-07-29 12:56:33

Подобається

Ірина Велика

"Надія не згоряє." - 👍, так) навіть, в найтемніші часи.

Відповісти

2023-08-22 11:07:21

2

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4002

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11502