From Our Beginnings
I The quest for more has always been the peak of men, As contentment call it a day for many. With a bingo is a task done accurately, After a pinch reveals the helpless state of reality, Indeed, nothing seems untrue as realities of life. II Paul may plant and apollos water, So in that light we are but the roots never sprout in the fragrance of sunlight, We hold still, yet far close to the dawn of time. We dig to find eartly treasures but Hell's pleasures we found, As tornados grew making us grovel on the path where our feet couldn't stand again. III A cobweb is all you can see, Laying it on as though it's a place of succor. Alas! A little strands of lining you felt, Your strength are no longer sensed for your weaknesses are fully fed. Wake up! You are trapped already. IV In this tide we roll, From this tale we grew in the light of it's morals, Beauty seems like perfection warding off our lies, Beneath our beginnings lie our greatest lies, But the utmost of all, truth lies in the end. . Thomas Oluwatosin © Fearless Lines
2021-04-19 09:40:06
0
0
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3527
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11183