Tale Of Poets
I Let me scale off the itches of this realm, From the enchanted spells of grief, To expose all to light even in the fogs of their gleams II Through stones and rocks, In the fields of fire and ice, I'm not of this shade, I'm just fearless in my lines, And designed is "I" from a rib, Like the tales of Eve from Adam's ribs. III I am a poet, You can be in love with me or of my kind, We'll only set your gaze to the brightness of the sun even in its sets And in it we delve into our hymns and psalms, Into our dictions of bleeding stanzas, Where its patterns are in quatrain set, All in the sonnet of rhythmic styles. IV We raise our flags high, High, for our surface are not scratched to rile, For the depth of our kind lies in the sphere of our collective minds, And in it we sleep and wake just to put the world into our creative lines, Where our minds write in the pen of glorious inks, Seeping from every other's pen. . Thomas Oluwatosin © Fearless Lines
2021-07-28 10:28:59
1
0
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4029
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11183